— Що таке, Айзеку? Образився?
Він гортанно буркнув.
— Ковачу, ти — кавалок гівна. Продав своїх товаришів, як хмарочосник. Повбивав їх заради грошей.
— Я гадав, що це ми й маємо робити, Айзеку. Вбивати заради грошей.
— Не лізь до мене зі своїми граними квеллізмами, Ковачу. Там загинула сотня бійців Клину, і всіх розірвало на шматки. На твоїх руках — кров Тоні Ломанако та Кхуок Юень Ї. Це ти — вбивця. Вони були вояками.
Коли я почув ці імена, у мене в горлі та очах ледь-ледь защипало.
Притлуми це.
— Вони якось легко різали людей як на вояків.
— Пішов нахрін, Ковачу.
— Байдуже, — я потягнувся до вигину корпусу, що наближався до мене, — до того місця, де на боці основної конструкції стирчала заокругленим шпилем маленька бульбашка. Решта мого тіла за витягнутими руками перейшла в позу різкої зупинки. Подумавши раптом про те, що до корпусу може бути причеплена якась контактна міна, я на мить запанікував…
Та ну. Все передбачити неможливо.
…а тоді мої руки в рукавичках опустилися на вигнуту поверхню, і я перестав рухатися. Мені у плече злегка тицьнувся «Сонцеструм». Я ризикнув і швидко глянув у оточений крилами, як у мартина, простір, де перетиналися дві бульбашки. Відсахнувся. Пам’ять посланця створила для мене картинку та звірила її зі спогадами.
Це був стикувальний модуль, що лежав посередині на дні тієї ж трьохсотметрової вм’ятини та був оточений пухирчастими горбочками. Обриси останніх були спотворені іншими, меншими пухирцями, що безладно здіймалися з їхніх боків. У загону Ломанако, певно, був локаторний маячок, бо інакше Каррера точно не міг би так швидко знайти це місце на корпусі завширшки майже тридцять кілометрів і завдовжки шістдесят. Я знову поглянув на дисплей приймача костюма, але там відображався лише один канал — той, із якого було чути хрипкувате дихання Каррери. Воно й не дивно: він мав заглушити передачу, щойно зупинившись. Нащо йому телеграфувати комусь, де в нього засідка?
То де ти в біса є, Айзеку? Я ж чую твоє дихання, мені просто треба тебе побачити, щоб це припинити.
Я обережно перейшов назад у оглядову позицію й заходився поградусно вивчати кулястий пейзаж під собою. Мені було досить одного необережного руху. Лише одного.
У виконанні Айзека Каррери, відзначеного нагородами командира вакуумних сил, уцілілого в п’яти сотнях боїв у вакуумі та переможця більшості з них. Необережного руху. Звичайно, Таку. Зараз буде.
— Знаєш, Ковачу, я тут думаю… — його голос ізнову став спокійним. Він знову опанував свій гнів. Зважаючи на обставини, це аж ніяк не було мені потрібно. — Які умови тобі запропонував Генд?
Оглядай, шукай. Хай він балакає.
— Більше, ніж платиш мені ти, Айзеку.
— На мою думку, ти забуваєш про наше чудове медичне забезпечення.
— Ні. Просто намагаюся зробити так, щоб більше його не потребувати.
Оглядай, шукай.
— Невже битися за Клин було так кепсько? Тобі постійно було гарантовано перечохлення, а реальна смерть для людини з твоєю підготовкою малоймовірна.
— Тут, Айзеку, троє членів моєї команди були би змушені з тобою не погодитися. Ну, якби вони, блін, не були вже по-справжньому мертві.
Трохи вагання.
— Твоєї команди?
Я скривився.
— Цзяна Цзяньпіна обернув на суп ультравібраційний залп, наноби вбили Гансена та Крукше…
— Твоєї кома…
— Айзеку, я, бляха, розчув твої слова з першого разу.
— Ой, вибач. Мені просто цікаво…
— Підготовка, бляха-муха, тут ні до чого, і ти це знаєш. Можеш піти продати цю срану пісню Лапіне. Машини і талан — ось що вбиває чи залишає в живих на Санкції-IV.
Оглядай, шукай, знайди того гівнюка.
І заспокойся.
— На Санкції-IV та в будь-якому іншому конфлікті, — тихо сказав Каррера. — Вже хто-хто, а ти маєш це знати.
Така природа цієї гри. Якщо ти не хотів грати, то не мав у це лізти. Клин — не призовна армія.
— Айзеку, на цю війну, блін, призвали всю планету. Вибору вже немає ні в кого. Якщо вже брати участь, то можна й узятися за великі стволи. Якщо тобі цікаво, це квеллізм.
Він гмикнув.
— Як на мене, схоже на здоровий глузд. Невже та сучка ніколи не казала нічого оригінального?
Ось. Мої змучені метом нерви аж підскочили. Ось, тут.
Тонкий край якогось творіння людської техніки, чіткий незграбний обрис, освітлений сигнальною ракетою, серед вигинів біля підніжжя скупчення бульбашок. Один бік рами імпелерної установки. Я як слід взявся за «Сонце-струм» і навів на ціль. Поспішати з відповіддю не став.