— Вона не була філософом, Айзеку. Вона була бійчинею.
— Терористкою вона була.
— Це термінологічні тонкощі.
Я натиснув на спуск «Сонцеструма». Ввігнутою ареною промайнув вогонь, який розбризкався, торкнувшись обрису. Біля корпусу щось явно вибухнуло, розлетівшись на шматки. Я відчув, як кутики мого рота піднімаються в усмішці.
Дихання.
Це було єдине, що мене насторожило. Ледь чутний шурхітливий шепіт дихання у приймачі костюма. Притлумлений звук натуги.
Бл…
Щось невидиме розбилося і спалахнуло світлом у мене над головою. Щось таке ж невидиме відскочило від мого лицьового щитка, залишивши крихітний блискучий клинець там, де розбилося скло. Ще щось почало ледь відчутно бити мене по костюму.
Граната!
Підкорившись чуттю, я вже крутнувся вправо. А згодом зрозумів, чому. Саме так, обігнувши частину корпусу, що оточувала стикувальний модуль, можна було найшвидше пройти від Каррериної позиції до моєї. Всього третина окружності кола, і Каррера вже потихеньку обігнув її, розмовляючи зі мною. Він уривчасто пересувався від зачіпки до опори, долаючи окружність, без імпелерів, які обманули мене і в будь-якому разі вказали б на його рух. Діючи, він приховував хвилювання в голосі за допомогою гніву або затамовував подих, а коли вирішив, що опинився досить близько, завмер на місці, чекаючи, коли я викажу себе «Сонцеструмом». А тоді, скориставшись багаторічним досвідом вакуумних боїв, підбив мене єдиною зброєю, яку неможливо помітити.
А й справді, блискучо.
Він пішов на мене з витягнутими руками, долаючи п’ятдесят метрів між нами, наче летючий Семетер на пляжі. З його правої руки, як неважко було здогадатися, виріс «Сонцеструм», а з лівої — дрібнокаліберний «Філіпс». Хоча виявити її було неможливо, я знав, що між нами вже летить друга електромагнітно прискорена граната.
Я ввімкнув імпелери і зробив сальто назад. Корпус зник із мого поля зору, а тоді повернувся до нього згори, коли я крутнувся геть. Граната, яку, коли я перекинувся, відбило струменями з двигунів імпелерів, вибухнула і всіяла все довкола осколками. Я відчув, як її уламки пролетіли крізь одну мою ногу, відчув раптове заніміння, а потім — біль, що прорізав мою плоть, наче біоволокна. В костюмі впав тиск, і у мене боляче ляснуло у вухах. Ще в десятку місць полісплав втягнувся всередину, але вистояв.
Я перескочив скупчення бульбашок, розпластавшись у світлі сигнальної ракети; довкола мене закрутилися корпус і опори. Коли в пошкоджених місцях застигнув полісплав, біль у моїх вухах ущух. Шукати Карреру було ніколи. Я послабив тягу імпелерів, а тоді ще раз пірнув у кулястий ландшафт, який простягнувся піді мною. Довкола мене замиготів вогонь із «Сонцеструма».
Я злегка вдарився об корпус, відштовхнувся від нього, щоби змінити траєкторію, і побачив, як ліворуч від мене промайнув ще один постріл із «Сонцеструма». Мигцем помітив Карреру, який ненадовго притиснувся до заокругленої поверхні на схилі вм’ятини. Я вже знав, що буде далі. Далі він один раз вправно відштовхнеться ногами і спуститься до мене на простій лінійній швидкості, стріляючи в польоті. Рано чи пізно він опиниться досить близько, щоби пропалити в костюмі кілька таких дірок, над якими не затягнеться полісплав.
Я відскочив від іншої бульбашки. Знову ідіотське падіння. Знову майже влучний вогонь із «Сонцеструма». Я ще раз збалансував імпелери, спробувавши перелетіти в тінь скупчення, і вимкнув тягу. Спробував намацати обіруч якусь зачіпку і схопився за один з барельєфних завитків, які помітив раніше. Зупинився й розвернувся в пошуках Каррери.
Ним і не пахло. Я відійшов від лінії прямої видимості.
Я повернувся назад і з радістю проповз іще трохи довкола скупчення бульбашок. Трапився ще один барельєфний завиток, і я потягнувся донизу…
Ох, чорт.
Я тримався за крило марсіянина.
На мить я завмер від шоку. За цей час я подумав, що це — якась різьба на поверхні корпусу, і десь у глибині душі зрозумів, що помиляюся.
Марсіянин помер із криком. Його крила були відкинуті назад. Більша їхня частина втиснулася в поверхню корпусу — стирчали вони лише біля скручених кінцівок і під вигнутим хребтом істоти, де й виходило їхнє мускулисте плетиво. Його голову спотворила мука, дзьоб був роззявлений, люті очі скидалися на хвостаті, як комети, кулі з помитого гагату. Кігті однієї пазуристої кінцівки підняті над поверхнею корпусу. Загалом труп був укритий матеріалом корпусу, об який бився і в якому потонув.