— Так, — сказала вона самій собі, наче вперше дізнавшись правду. — Я.
— Не розкажеш, чому?
Вона ледь помітно ворухнулася — може, хитнула головою, а може, просто здригнулася.
— Гаразд. Не хочеш розповісти мені, як?
Вона знову опанувала себе й подивилася на мене.
— Закодований сигнал. Я про все подбала, поки ви з Яном прицінювалися до «Мандрейк». Сказала їм чекати на мій сигнал, а тоді зв’язалася з ними у своїй кімнаті у хмарочосі, коли впевнилася, що ми однозначно поїдемо до Данґреку, — на її обличчі з’явилась усмішка, але голос у неї був як в автомата. — Я замовила з каталогу спідню білизну і зашифрувала в номерах локаційний код — елементарщина.
Я кивнув.
— Ти завжди була кемпісткою?
Вона нетерпляче засовалася.
— Я нетутешня, Ковачу. У мене тут немає жодної політичної... я не маю тут жодного права на політичну позицію, — вона гнівно зиркнула на мене. — Але ж ради Бога, Ковачу. Це ж, бляха, їхня планета, хіба ні?
— Мені здається, що це, в принципі, і є політична позиція.
— Так, певно, не мати жодних переконань дуже непогано, — вона покурила ще трохи, і я помітив, що в неї злегка тремтить рука. — Я заздрю твоїй граній самовдоволеній святенницькій відстороненості.
— Ну, Таню, це не рідкість, — я спробував говорити без винуватих ноток у голосі. — Спробуй попрацювати місцевим військовим радником Джошуа Кемпа в Індиго-Сіті, коли він розвалюватиметься від бунтів. Пам’ятаєш ті милі маленькі інгібіторні системи, які нацькував на нас Каррера? Як я вперше побачив їх у дії на Санкції-IV? Кемпові гвардійці нацьковували їх на торгівців артефактами, що протестували в Індиго-Сіті, за рік до початку війни. На максимумі, з безперервним розрядом. Ніякого милосердя експлуататорським класам. Кілька вуличних чисток — і ти вже відсторонений.
— Отже, ти перейшов на інший бік, — таку ж насмішку я чув у її голосі того вечора в барі, того вечора, коли вона відігнала Шнайдера.
— Ну, не одразу. Якийсь час я думав, чи не вбити мені Кемпа, але виглядало на те, що воно того не варте. Може, на його місце стане хтось із членів родини, хтось, блін, із поплічників. І війна на той час усе одно здавалася практично неминучою. А як каже Квелла, такі речі мають іти своїм гормональним звичаєм.
— Оце так ти в цьому виживаєш? — прошепотіла вона.
— Таню. Я відтоді намагався поїхати.
— Я… — вона здригнулася. — Я стежила за тобою, Ковачу. Я стежила за тобою в Лендфоллі, під час тієї перестрілки в конторі промоутера, у «Мандрейк-Тавер», на пляжі в Данґреку, коли ти був зі своїми. Я… Я заздрила тому, що в тебе є. Тому, як ти себе поважаєш.
Я ненадовго зосередився на своїй каві з віскі. Вона, здається, й не помітила.
— Я не можу, — безпорадний захисний жест. — Я не можу викинути їх із голови. Дгасанапонґсакула, Арібово, всіх інших. Я взагалі не бачила, як померла більшість із них, але вони… І далі, — вона незграбно проковтнула грудку в горлі. — Як ти здогадався?
— Не пригостиш цигаркою?
Вона мовчки передала мені пачку. Я заходився запалювати цигарку та вдихати дим — щоправда, без жодної помітної користі. Мій організм зазнав таких ушкоджень і так був накачаний препаратами Роспіноеджі, що я здивувався б, якби вона таки була. Просто звичка принесла мені невелику втіху, та й усе.
— Інтуїція посланців працює не так, — повільно заговорив я. — Як я вже казав, я знав, що щось не так. Просто не хотів звертати на це увагу. Ти, гм, ти справляєш добре враження, Таню Вардані. До певної міри мені не хотілося вірити, що це робила ти. Навіть коли ти влаштувала саботаж у вантажному відсіку…
Вона здригнулася.
— Вонґсават сказала…
— Так, знаю. Вона досі вважає, що то був Шнайдер. Я й не казав їй нічого іншого. Я сам був цілком певен, що то був Шнайдер, після того, як він нас кинув. Як я вже казав, я не хотів думати, що це можеш бути ти. Коли з’явилися непрямі докази проти Шнайдера, я став полювати на них далі, як теплова голівка самонаведення. У стикувальному модулі був такий момент, коли я його розкусив. Знаєш, що я відчув? Мені стало легше на душі. У мене з’явилося рішення, і мені вже непотрібно було думати, хто ще може бути в цьому задіяний. Ось і вся моя відстороненість, хе.
Вона нічого не сказала.
— Проте була ціла купа причин, з яких Шнайдер не міг бути винен у всьому. А обробка посланця просто знаходила дедалі нові причини, яких зрештою назбиралося стільки, що далі ігнорувати їх вже не можна було.
— Наприклад?
— Наприклад, оце, — я сягнув рукою в кишеню й витрусив з неї портативний стек даних. Мембрана опустилася на стіл, і у проекції котушки даних з’явилися часточки світла. — Очисти цей простір за мене.