Меринос запалив цигарку. Метеор і Крушина побожно слухали.
— Я не зірю в те, що сказали Стриць, Мігдаль, Леон, у всі ці чудеса й незвичайні речі. Стриць міг схопити по морді від більшого фраєра, ніж він, такого, що накинув оком ковзанку і знав: на ній можна заробити. Той другий узяв собі кількох до спілки і розігнав банду Стриця. Звичайна річ. Мігдаль і Леон — працюють у відділі, де є принаймні кілька десятків людей. Напевне у них були суперечки, рахунки, хтось обрав слушну мить і напав. Просто, ні? А вони, як усі наші хлопці, почали говорити згодом: кастети отам, персні, привиди, чудеса, самі, мовляв, не знаємо, що й як сталося. З Мехцінським… — Меринос завагався на хвилину, — з Морицом справа інша. Це здібний негідник. І не забувай, Крушино, що Мехцінський інакше каже про це все, ніж оті, що в нього якась скабка всередині, що він шукає, скаче. Ти ж сам мені казав, хіба ні?
— Так, — неохоче згодився Крушина. — Мориц — твердий.
— У Морица неабияка амбіція, — визнав Меринос. — Він багато знає. До того ж він мені зараз дуже потрібний. Зрештою… Кудлатий хоче з ним говорити. Це вже щось…
На хвилину залягла тиша. Меринос продовжував далі:
— Отож залишається тільки ця остання обробка. А це, як я вам вже сказав, справа серйозна. Виходить, оті, що наскакують, влучили в центр, в самісіньку середину.
— Пане голово, — несміливо обізвався Крушина, — але Мето казав, що це вони самі наскандалили. Почалося в автобусі, з якогось лахмітника і того шофера.
— Правильно, — згодився Меринос. — Але виявляється, що десь були фраєри, які тільки й чекали слушної нагоди, щоб пристукнути «гвардію». Ходили за ними, шукали нагоди. І знайшли. Початок міг бути зовсім невинний, звичайні автобусні забавки.
— Отож це, може, не така вже й мала бражка, — нещиро всміхнувся Метеор, ніби щось придушуючи в собі. Це «щось» могло бути тільки страхом. — Але хто в ній, у цій бражці? Кінець кінцем, ми ж знаємо усіх фраєрів у місті.
— Помиляєшся, — спокійно відповів Меринос. — Варшава велика. Всіх ти не знаєш. А ростуть нові таланти. Що ти можеш знати про те, які аси стартують кожного року на Сєкєрках чи там, на Грохові? Такий собі парубійко після кількох перемог, здобутих руками й ногами, починає думати, комбінувати, вже йому невистачає слави й заробітку на і цоїіі кривій, брудній вулиці, і він пхається в центр.
— Отож, що тепер буде? — безпорадно спитав Крутіш,і.
Меринос зручно розкинувся в кріслі, поволі запалив цигарку.
— Поки що ніяких побоювань, мої любі. Ми не з тих, кого може переполохати така справа. Наша сила — в нашій обережності. Наша перевага — в організованості. І не таким гастролерам, як ті, її порушити. Кудлатий — це насамперед голова. І тому треба діяти. Мето був добрий у бійці, але ми ж знаємо, що філософ він ніякий. Треба поговорити з Ірисем. Як ти це зробиш, Метеоре, мене не обходить, але я ще сьогодні хочу мати докладні відомості, що й як там було. Роберте, — звернувся Меринос до Крушини, — через три дні я хочу бачити нову «гвардію»! Твоя справа, як ти це влаштуєш: у Варшаві є кіно, Центральний універмаг, навіть середні школи — ідеальні джерела набору. Ми збільшуємо контингент до п'ятнадцяти чоловік, сильних, відважних, здатних на все. Я попрошу Кудлатого, щоб збільшив їм платню. За три дні я повинен мати прізвища й докладні відомості про кожного з них. І ще одне: на найближчий період стиль життя мусить бути бездоганним, чуєте? Метеоре, ти щодня повинен бути о восьмій в конторі, зрозумів? Ніяких гулянок у «Камеральній», ніяких оргій у місті. Для влаштування справи з машинами щоразу братимеш у мене перепустку в місто.
— Добре, — з гримасою, але покірно відповів Метеор. — Трудова дисципліна. Нічого не вдієш.