Злочин і кара

[1-23] Потім, уже зрілого віку дійшовши, прочитала вона кілька книжок змісту романтичного, та недавно ще, стараннями пана Лебезятникова, одну книжку — «Фізіологію» Льюїса[1-24] — мабуть, знаєте? — з великим інтересом прочитала, і навіть нам уривки вголос вичитувала: от і вся її освіта. А тепер звернусь я до вас, шановний добродію мій, сам від себе із запитанням приватним: чи багато може, на вашу думку, бідна, але чесна дівчина чесною працею заробити?..[1-25] П’ятнадцять копійок на день, добродію, не заробить, якщо чесна і не має особливих талантів, та й то коли рук не покладаючи працюватиме! Та й то статський радник[1-26] Клопшток, Іван Іванович,— може, чували? — не тільки грошей за пошиття півдюжини голландських сорочок досі не віддав, ба навіть вигнав її, образивши, ногами затупотівши й обізвавши непристойно, буцімто комірчики на сорочках пошито не за міркою і криво. А тут дітки голодні... А тут Катерина Іванівна, руки ламаючи, кімнатою ходить, та червоні плями в неї на щоках виступають,— що в хворобі цій завжди буває: «Живеш, мовляв, ти, дармоїдко, у нас, їси і п’єш, і теплом користуєшся », а що тут п’єш і їси, коли дітки, й ті по три дні рісочки в роті не мають! Лежав я тоді... ну, та що вже! лежав п’яненький, і чую, говорить моя Соня (покірлива вона, і голосок у неї такий лагідний... білявенька, личко завжди бліде, худеньке), говорить: «Що ж, Катерино Іванівно, невже ж мені на таке діло піти?» А вже Дар’я Францівна, жінка зловмисна і поліції добре відома, разів зо три через хазяйку навідувалася. «А чого ж,— відповідає Катерина Іванівна з посмішечкою,— що там берегти? Ач, скарб який! » Але не винуватьте, не винуватьте, шановний добродію, не винуватьте! Не при здоровому розумі це було мовлено, а у збудженому стані, в хворобі, під плач діток голодних, та й мовлено було більше щоб образити, ніж у прямому значенні... Бо Катерина Іванівна такої вже вдачі, і як розплачуться діти, хоча б з голоду, то зараз же бити їх починає. І бачу я, так годині о шостій, Сонечка встала, напнула хустинку, наділа бурнусик[1-27] і з квартири подалася, а о дев’ятій годині і назад прийшла. Прийшла, і просто до Катерини Іванівни, і на стіл перед нею тридцять карбованців мовчки поклала. І словечка при цьому не мовила, хоча б глянула, а взяла тільки нашу велику драдедамову зелену хустку (спільна така у нас хустка є, драдедамова),[1-28] накрила нею зовсім голову і лягла на ліжко, обличчям до стіни, тільки плічка та тіло все здригаються... А я, як і до того, в тому ж стані лежав... І бачив я тоді, юначе мій, бачив я, як потім Катерина Іванівна, так само й слова не мовивши, підійшла до Сонеччиного ліжечка і весь вечір у ногах у неї навколішках простояла, ноги їй цілувала, встати не хотіла, та так обидві й заснули разом, обнявшись... обидві... обидві... еге ж... а я... лежав п’яненький.

1-23

На Кірі Перському спинились. — Тобто ледве розпочали вивчення давньої історії: Кір (бл. 593 — 530 до н. е.) — засновник Давньоперського царства.

1-24

...«Фізіологію» Льюїса... — Джордж Генрі Льюїс (1817— 1878) — англійський філософ-позитивіст, учений, популяризатор науки і літературний критик. Ідеться про російське видання: Физиология обыденной жизни. Сочинение Д. Г. Льюиса. Перевод с английского профессоров Московского университета С. А. Рачинского и Я. А. Борзенкова. Издание книгопродавца А. И. Глазунова. М., 1861—1862. Т. 1—2. Зберігся рахунок на цю книжку на ім’я Достоєвського з книгарні Базунова: письменник придбав її 1863 р. Його явно цікавили спроби Льюїса розв’язувати морально-філософські питання людського життя з погляду природничих наук. Публіцисти «молодої генерації» сприйняли цю згадку в романі як «пасквіль»: «...г. Достоевский в своем новом романе... не говорит прямо, что либеральные идеи и естественные науки ведут молодых людей к убийству, а молодых девиц к проституции, а так, косвенным образом дает это почувствовать. <...> Обратим внимание читателя <...> на следующее обстоятельство. Автор, пред тем как пустить “по желтому билету” едва грамотную Соню, дочь пьянчужки Мармеладова, дает ей прочесть, что бы вы думали? Поль де Кока? Баркова? Нет — “Физиологию Льюиса” (!!!) Тут автор, обыкновенно столь верный художественной правде, не отступил даже пред очевидной несообразностью: девушке, всё образование которой, по собственным словам его, остановилось на “Кире Персидском”, он дает читать ученое сочинение, в котором она не в состоянии понять ни бельмеса» (Неделя. 1866. № 5, 10 апреля).

1-25

...чи багато може, на вашу думку, бідна, але чесна дівчина чесною працею заробити?.. — Проблема організації та оплати жіночої праці — одна зі злободенних тем суспільної полеміки 1860-х років, зокрема роману Чернишевського «Що робити?», а також популярних публічних лекцій Є. П. Карновича «Про жіночу працю». Цієї теми неодноразово торкалися журнали братів Ф. М. і М. М. Достоєвських «Время» і «Эпоха».

1-26

Статський радник — цивільний чин 5-го класу.

1-27

...наділа бурнусик — Бурнус — просторий плащ із капюшоном, шитий по краях тасьмою, загальнопоширений одяг як жінок, так і чоловіків: «Ведь уж все нынче носят бурнусы, уж все; кто же нынче не носит бурнусов?» (О. Островський. «Старий друг краще нових двох»).

1-28

...взяла тільки нашу велику драдедамову зелену хустку (спільна така у нас хустка є, драдедамова)... — Автор недаремно змушує Мармеладова зупиняти увагу свого слухача Раскольникова (і читача роману) на цій хустці, бо вона ще не раз з’явиться у книзі як неодмінна «спільна» деталь, що розкриває не просто бідність родини Мармеладових, а трагічний сюжет їхнього життя. Драдедам (від фр. drap de dames) — тонке («дамське») сукно. На той час це була найдешевша тканина, що легко рвалася.