— Ррргм, — втішено сказав Рекс. — А може, воно з радіацією ще більше грітиме?
— Я що тобі — Чмак, чи що?! — обурився Хроня.
— Давайте вечеряти, — перевів розмову на інше Рекс.
Хроня на кухні знайшов у бляшаних баночках різні залишені господарями припаси.
Крупи та борошна, правда, струхлявіли. Але в одній банці було трохи чаю, а ще у комірчині знайшлося з десяток рибних консервів. І вони виявилися нічого. Принаймні, так сказав Рекс, вилизуючи бляшанку.
А в щільно закритій кришкою керамічній діжечці Хроня знайшов обмолочену пшеницю — видно, господиня на кутю тримала.
Крук наївся досхочу, ще й про запас Хроня взяв величеньку торбинку.
Вкладаючи її до заплічника, хлопець задоволено сказав:
— Тепер ми нашого орла відгодуємо!
Спати вони вклалися у спальні, влаштувавши у ліжку гніздо з ковдр та усіх подушок, які познаходили.
Добре зігрівшись і вже засинаючи, хлопець пробурмотів:
— Рекс, мене будити, тільки якщо я почну світитися!
Вранці Рекс вибіг надвір, аби поглянути що і як, та за мить ускочив до хати:
— Вставай швйдше, ходи, щось покажу!
Біля хати попід вікнами сніг був покреслений двома паралельними борозенками.
— Чмак! — сказав Хроня. — Він нас знайшов!
— Умгу, — похмуро буркнув Рекс. Тоді пішов слідами, які вели у сад.
— Чма-ку-чма-ку-чма-ку! — закричав Рекс. — Стривай, я до тебе ще доберу-у-усь! Попадися мені лише!
— Треба швидше вибиратися, поки він знову тих голомозих не привів, — сказав пес Хроні. Хлопець і пес не барилися.
Замкнули двері. Ключа кудись відніс крук. За хвилину друзі вже вийшли на шлях.
Розділ V. ДЖОХАР. ПОКИНУТЕ МІСТО
Година швидкої ходи — і перед ними забовваніли коробки міських багатоповерхівок. Підійшовши ближче, Хроня вражено зупинився.
Перед ними було МЕРТВЕ МІСТО.
Сніг лежав на дахах, на балконах, у проймах вибитих вікон, на дитячих майданчиках. І трохи висвітлював чорні провалля порожніх віконних рам та роззявлені роти під’їздів.
Пригнічені побаченим, Хроня з Рексом довго шукали потрібну вулицю.
Нарешті знайшли табличку з назвою.
— Вул. Леніна, — задерши голову, прочитав Хроня. — Це тут.
Хлопець витяг із кишеньки заплічника папірця, на якому записав адресу. Хоч адресу ту давно знав напам’ять.
— Будинок тридцять один, квартира двадцять три, — прочитав він уголос.
Сніг перед цим будинком був потоптаний.
Хроня зайшов до під’їзду. Ліворуч, біля вхідних дверей прибиті дві цифри з білого металу: 23.
Хроня постояв, дослухаючись. Потім притулив вухо до дверей. Йому почулося, наче за дверима хтось дихає. Шерсть на Рейсовому загривку наїжачилася, і пес загарчав.
— Там хтось є? — спитав Хроня пошепки. Але Рекс не встиг відповісти. Двері раптом прочинилися, і зі щілини висунулося дуло гвинтівки.
— Ану, руки! — сказав хрипкий голос.
Рекс почав несамовито гавкати. Хроня перелякано підняв руки, лише крук і далі незворушно сидів на Хрониному плечі.
Двері прочинилися ширше, з них визирнув бородань у чорній плетеній шапці, насунутій по самі очі.
Побачивши, що за Хронею нікого нема, бородань відступив від дверей, не опускаючи гвинтівки, і наказав Хроні:
— Захаді!
Рекс перестав гавкати і зайшов за Хронею. Бородань не заперечував. Він замкнув за ними двері й провів до кімнати. Поставив гвинтівку біля себе і сів на стільця.
— Ну? — запитально дивився він на хлопця.
— Ви тут живете? — тремтячим голосом запитав Хроня. — Тобто, завжди тут жили?
— Ну?
Хроня замовк. Він опустив голову і втупився у підлогу.
— Ладно, — сказав бородань. — Меня зовут Джохар. Чаю хочеш?
Хроня підвів голову. Очі у бороданя потепліли, і він уже не здавався таким непривітним.
— Хочу, — сказав Хроня.
Новий знайомий повів Хроню на кухню. Там стояла маленька залізна плита — буржуйка. На ній грівся чайник.
Джохар виклав на стіл хліб, цукор, ще щось їстівне.
Від їжі і тепла Хроня розімлів.
Раптом Джохар підвівся і обережно визирнув у вікно. Стиснув гвинтівку, яку так і не випускав з рук, і повернувся до Хроні:
— Тс-с-с!
Тихо ступаючи, підійшов до дверей і прислухався. Тепер і Хроня почув у під’їзді чиїсь кроки. У двері неголосно постукали.
— Хто? — спитав Джохар.
— Джохар, вийди, побазарить нада, — почув Хроня начебто знайомий голос.
Джохар повагався, але все-таки відімкнув двері. Хроня з Рексом виглядали з кухні.
На сходах стояв Ацетон у чорній дутій курточці, яка відстовбурчувалася від схованої під нею зброї. Коли він знову заговорив, у його голосі вчувалася загроза.
— Ну? — Джохар не приховував своєї ворожості.
— Джохар, ми з тобою дружно живем, правда?
— Ну?
— Отдай пацана. Ми знаєм, шо він тут.
Джохар мовчав.
— Джохар, — знову почав Ацетон, — у нас свій бізнес, у тебе — свій. На фіг тобі розборки, а?
— Нет, — сказав Джохар. — Ухаді!
— А ти подумав?
— Падумав.
Тут з-за Ацетона вискочив Чмак. Він закричав, показуючи пальцем на Хроню:
— Он він, я його бачу!
І раптом Джохар зробив щось несподіване — розмахнувся своїм важким військовим черевиком і дав Чмаку такого копняка, що той вилетів з під’їзду і зарився у кучугуру снігу, аж за ним зашкварчало.
А тоді Джохар з усієї сили хряпнув дверима перед носом в отетерілого Ацетона.
— Гей, чечня! — гукнув той у закриті двері. — Ти ще пожалкуєш!
Він пішов подвір’ям, раз-по-раз оглядаючись на Джохарове вікно. А Джохар стояв і дивився на нього, аж поки той зник за рогом. Потім відвернувся від вікна і глянув на Хроню:
— Стрелят умеєш?
— Н-н-ні.
— Ухадит нада.
Джохар поскладав до торби якісь речі, взяв гвинтівку і махнув Хроні, щоб той ішов за ним. У кімнаті, що вікнами виходила на протилежний бік будинку, обережно відкрив вікно, роздивився довкола і вистрибнув на сніг. Хроня з Рексом стрибнули за ним. Та не встигли зробити й двох кроків, як з-за рогу вигулькнув Чмак. Побачивши втікачів, він шмигнув назад, щосили волаючи:
— Тікають! Тікають! Вони тікають!
На його лемент прибіг Гагіч, що залишився стежити за Джохаром. Чмак підскакував перед ним, не затуляючи пащеки.
— Та, блін, не плутайся під ногами! — проревів Гагіч.
І Чмак вдруге дістав добрячого копняка, аж за ним засвистіло. Він вирився з замету, пригладив рідке волоссячко, що намокло від розталого снігу, і сказав сам до себе, бо Гагіча і втікачів вже не було й видко:
— І ці копають, і ті копають. Треа, таксаать, шукать третю сторону.
Почухав болюче місце і зник у заметі.
А Гагіч тим часом біг за втікачами і одночасно гукав у мобілку:
— Шеф, вони тікають, шо робити? Шо дєлать, шеф?
Діставши, видно, якесь розпорядження, заховав мобілку і натомість витяг короткий ствол.
Джохар біг дворами, знаходячи якісь тільки йому відомі проходи і лази. Але, видно, банда теж добре знала місто. Бо невдовзі Хроня почув, як недалеко від них зупинилася машина.
— Уже близко, — сказав Джохар.
Вони підбігли до купи поламаних залізобетонних плит. Джохар із зусиллям відсунув шматок плити, і Хроня побачив лаз, що вів кудись униз.
— Бистро! — скомандував Джохар.
Рекс стрибнув у отвір першим. Хроня затримався, бо саме зауважив, що ніде не бачить крука.
Раптом його щось боляче штовхнуло у ногу над коліном. Хроня нахилився і побачив, як на штанях розпливається темна пляма. Майже в цю ж мить пролунав другий постріл.
Джохар упав на сніг і теж почав стріляти. Хроня стрибнув у отвір. Різкий біль полоснув його по нозі, і хлопець втратив свідомість.
Розділ VI. ОДУЖАННЯ
Коли Хроня відкрив очі, побачив над собою вже знайому бороду.