Професор Декер кивнув головою, а Нево продовжував свій виклад.
— Особливі труднощі виникли в зв'язку з конструюванням континентальної візирної установки. Без неї було б неможливо добитися зображення якоїсь певної країни на екрані телевізійного апарата. Перший-ліпший відтинок земної поверхні можна збільшувати й зменшувати, просто покрутивши регулятор. Найбільша поверхня, яку нині може охопити апарат, відповідає площі північноамериканського континенту.
— Це просто неймовірно! — вигукнув приголомшений професор Чехін.
Нево задоволено посміхнувся.
— При цьому постає можливість простежити весь історичний розвиток країни на протязі тисячоліть. За кілька годин спостереження перед вами, як у фільмі, зробленому способом уповільненої зйомки, перебігають тисячоліття.
Тут дійшла черга до професора історії Декера висловлювати свій подив і захоплення.
А Роньяр і далі старанно записував. Тільки пані Тербовен лишалася спокійною і серйозною, як і її син, що якимсь відсутнім поглядом заглибився в щойно записаний рядок цифр. Нево закінчив свою доповідь і попросив гостей зайти з ним до лабораторії.
В лабораторії гостей приголомшили численні апарати ї розподільні дошки з вимірними приладами та контрольними лампочками. Тут чулося тихе басовите гудіння, тремтіли стрілки приладів, спалахували лампочки — все разом справляло враження чіткої роботи якогось велетенською електричного чуда техніки. На противагу цьому таємничому функціонуванню апаратів великий матовий екран телевізійного апарата впливав на відвідувачів заспокійливо. Навпроти нього заздалегідь були поставлені стільці.
Проробивши кілька вправних маніпуляцій на одній з розподільних дощок, колишній асистент професора Тербовена підійшов до пульта, що стояв посередині приміщення.
На телевізійному екрані, який тільки що був чистим, з'явилися хмаринки й плями дивовижної форми; вони повільно посувалися зліва направо і нарешті зупинилися на середині екрана у вигляді якихось розпливчастих контурів.
Усі мовчки чекали, що буде далі. Нарешті доктор Нево, обернувшись до пані Тербовен, сказав, що в найближчі секунди на екрані з'являться обриси півострова Юкатан. Потім, звертаючись уже до всіх інших гостей, додав:
— Ви побачите зараз ландшафт, міста й народи, що в свій час наштовхнули нашого шановного професора на думку поїхати на Юкатан і розпочати розкопки.
Сім пар очей напружено стежили за подіями на телевізійному екрані. Зображення помітно ставало чіткішим. Уже видно було численні бухти на узбережжі материка. На північному заході сріблястою стрічкою збігала до моря ріка. Ліворуч на екран крізь завісу туману помалу випливали Кордільєри. Здавалося, сонце освітлювало місцевість крізь розриви в хмарах.
Нево відійшов від пульта управління і став збоку біля екрана. Він указував олівцем на різні пункти зображення і давав пояснення. Потім окреслив якусь ділянку ландшафту на заході Юкатану.
— Цю частину країни зараз я покажу вам крупнішим планом. Саме в цій місцевості знаходиться місто, яке відкрив професор Тербовен.
Нево знову підійшов до пульта й кількома вправними рухами добився появи обіцяного зображення. Гості вражено спостерігали за тим, як центр зображення, збільшуючись, швидко наближався до них. Краї зображення, навпаки, розпливалися і, спотворені, зникали з екрана. Маленькі міста, які щойно були ледве помітними цяточками, збільшилися до ясних плям. Можна було ясно розгледіти геометрично розплановані вулиці. Окремі будівлі, що нагадували палаци, вирізнялися на фоні безлічі інших будинків.
Глядачі були так захоплені цією демонстрацією, що жоден з них не насмілився порушити тишу якимсь запитанням. Всіх опанувало моторошне почуття, ніби вони сидять у вагоні канатної гірської дороги і з шаленою швидкістю спускаються з високої гори вниз. Це враження підсилювалось гудінням апаратів у приміщенні. Тільки коли Нево повернув якийсь вимикач і цим стабілізував зображення на екрані, почуття блискавичного спуску на землю почало слабшати, гості з полегшенням зітхнули, ніби знову відчувши під ногами твердий грунт.
Серед одвічних лісів можна було добре розрізнити кілька досить великих міст. Доктор Нево перехилився через пульт і уважно оглянув зображення.
Не відриваючи погляду від екрана, професор Декер схвильовано сказав:
— Просто неймовірної Яке століття ми тут бачимо?
Нево спокійно прочитав вимірні дані на кількох шкалах і байдужим тоном відповів:
— Це — картина з 12-го століття нашої ери.
Не даючи дальших пояснень, Нево знову надав руху зображенню. Спочатку воно зробило поворот по колу, а потім повільно посунулося згори донизу вздовж кромки одвічного лісу, що ніби служила орієнтиром. Поступово в центрі зображення вималювалося велике місто. Вражали численні палаци, храми і піраміди, широкі вулиці, перетинаючись, ділили його на прямокутні квартали.
Тут Нево ще збільшив зображення самого міста, так, що воно заповнило собою майже весь екран. Тепер чітко видно було всі деталі.
Глядачі сиділи, мов зачаровані; напувала глибока тиша. Раптом Нево заговорив знову:
— Я показую вам тепер місто, яке було метою нашої експедиції і в якому безслідно зник шановний професор. — І одразу ж уточнив: — Вірніше, в руїнах цього міста; бо воно вже кілька століть як поховане під одвічним лісом.
Перш ніж інші гості усвідомили собі трагічність ситуації, папі Тербовен нестримно розридалася, закривши обличчя руками. Син любовно гладив її по голові і щось говорив стиха, очевидно намагаючись заспокоїш матір.
Нево замовк, погасив зображення і ввімкнув яскраве світло. Пані Тербовен встала і зажадала їхати додому. Підвівся й Петер.
Присутні тепло розпрощалися з матір'ю й сином. Нево пішов їх проводити. Інші все ще перебували під сильним враженням щойно пережитого. Гофстраат нахилився до Роньяра, який продовжував старанно щось записувані, і сказав:
— Це просто безтактно з боку Нево! І як він тільки міг ніби навмисно в присутності пані Тербовен показувати саме це місто!
Роньяр не встиг відповісти йому, як Нево вже повернувся. Професор Чехін звернувся до нього з проханням продемонструвати якусь європейську країну — Італію або Грецію.
Нево нерішуче обмацував ручки розподільної дошки. Трохи подумавши, він невпевнено пробурмотів:
— В цю годину Європу показати важко. Але я спробую!
Знову на екрані з'явилися хмаринки і плями. Часом поблискувала якась світла поверхня, очевидно океан. Схоже було на те, ніби зображення вкрите туманом. Здавалося, що Нево і справді мав рацію — його спроби лишалися безрезультатними.
Раптом на екрані з'явився архіпелаг — три острови: ліворуч один великий з вулканом, у центрі — маленький і праворуч ще один, трохи більший. На острові, що був крайнім зі сходу, можна було ясно розпізнати гору; особливо впадала в око велика морська бухта.
На якусь мить зображення стало зовсім чітким. І тут професор Декер побачив у бухті чотири кораблі. Зацікавившись, він нахилився вперед і напружено вдивлявся в зображення, що злегка миготіло на екрані.
— Та це ж фрегати! — раптом скрикнув він здивовано.
Доктор Нево, який саме схилився над пультом, щоб занотувати деякі покажчики, здригнувся. При цьому він штовхнув якусь ручку, і зображення зникло.
— Це зовсім неможливо! — поспішно зауважив він. — Ви помилились, апарат ніяк не може показати фрегати. В 1200 році таких суден ще не було, ви ж і самі це знаєте.
— Та, може, це й не так, — невпевнено сказав професор, спантеличений таким категоричним твердженням Нево. — В усякому разі це були чотири кораблі… Дивна річ, невже ж я так помилився? — Він замислено дивився кудись в одну точку.
Але Роньяр також бачив кораблі і втрутився в розмову:
— Безперечно, в бухті стояло чотири кораблі пізнішої конструкції!
Тоді Гофстраат спокійним тоном запропонував:
— Увімкніть, будь ласка, ще раз, пане Нево, тоді це спірне питання одразу з'ясується!
— На жаль, нічого не вийде, панове. Я необережно вимкнув апарат і пошкодив катодну лампу високої напруги. Дослід можна буде повторити лише згодом, коли я дістану нову лампу. Повірте мені, — наполегливо переконував Нево присутніх, — щодо кораблів, то ви, панове, безсумнівно, помилилися!
Роньяр і Декер запитливо перезирнулися, але нічого не відповіли. Професор Чехін швидкими штрихами щось малював у своєму блокноті. Щоб порушити неприємну мовчанку, Гофстраат підвівся й сказав:
— Не будемо сперечатись із-за дрібниць. Досі ще жодній людині не пощастило кинути погляд у минуле. Думаю, панове, що я висловлю і ваші думки, коли подякую панові Нево за його запрошення. Цей вечір стане для нас незабутнім, бо в цей вечір ви, пане Нево, продемонстрували громадськості чудовий винахід професора Тербовена. Цей винахід приверне до себе увагу всього світу!
Він потиснув руку фізикові, що неспокійно і збентежено оглядався навкруги, і попрощався. Інші зробили те ж саме.