Його голос звучав невпевнено.
Кущуваті брови Маккорміка загрозливо зійшлися докупи. Тоном, що не допускав ніяких заперечень, він гримнув на співрозмовника:
— Сто разів казав я вам, Мортоне: облиште ваші сентиментальні втручання до справ! Якщо ми попередимо робітників, у них виникне підозра до нас. — Він хитнув головою в напрямі великого вікна і вів далі:— Он там внизу щодня гине від вуличного руху більше людей, ніж проживає у всіх ваших жалюгідних робітничих бараках! Так? Отож і не будьте таким жалісливим.
Людина, яку назвали Мортоном, злегка вклонилася:
— Слухаю, містер Маккормік!
Двері безшумно зачинилися.
Пробурчавши щось собі під ніс, Маккормік знову повернувся до телевізійного зображення. На екрані, що блідо миготів при денному світлі, видно було велике нафтове поле з безліччю бурових вишок. Над ними ліниво пливли клуби чорного диму. Частина нафтового поля була охоплена полум'ям.
Маккормік:і задоволенням оглянув цю картину, потім вимкнув телевізор і гукнув у мікрофон:
— Прошу інформацію про європейський об'єкт № 11!
Відповідь знову ж таки надійшла з одного з гучномовців:
— Оуен чекає пароля. Гофстраат, очевидно, наш супротивник.
Маккормік якусь хвилину роздумував, потім почав щось собі занотовувати й одночасно дав своїм жорстоким голосом наказ:
— Оуену все підготувати до вильоту! Чекати нових вказівок! Дейзі без відома Оуена кинути проти Гофстраата! Крапка!
Тихо клацнувши, прилад автоматично вимкнувся. Маккормік одсунув свої записи і, зробивши кілька своєрідних незграбних рухів, підвівся. Спираючись на стіл, він повільно обійшов його і далі трохи швидше попрямував до крісел біля столика для куріння. Перш ніж сісти, він натиснув на кнопку, що майже непомітно була вмонтована в стіні. Одразу ж почулося тихе шарудіння. Частина стінної обшивки перед ним, мов жалюзі, розсунулася в обидва боки, відкривши велику скляну шибку.
Маккормік почав розглядати колекцію спроектованих на задню стінку шибки кольорових фото. Лише зліва вгорі було порожнє місце для знімків, що мали надійти пізніше. На фото були виключно красиві жінки, здебільшого зовсім роздягнені. Здавалося, всі знімки були зроблені без відома зображених осіб.
Маккормік зручно розлігся в кріслі. Погляд його шугав від одного фото до другого. Очевидно, його службовці охотилися і за інтимними фотознімками вродливих жінок. Серед них були кінозірки, а також і дружини відомих осіб.
Хрипкий дзвоник сполохав Маккорміка, який з посмішкою на устах заглибився був у свої спостереження.
Він негайно закрив цю своєрідну картинну галерею, пішов назад до столу і натиснув на одну з численних кнопок. Через потайні двері ввійшла молода секретарка, яка ніби щойно скочила з сторінок журналу мод.
Маккормік сидів, як і раніше, з нерухомим обличчям у кріслі біля письмового столу. Секретарка, це чудо косметики, посміхаючись, наче манекен, граціозно підійшла на високих каблуках ближче і доповіла:
— Міс Дейзі чекає в приймальні з матеріалами з Європи.
Шеф кивнув у бік столика для куріння і відповів:
— Нехай зайде сюди!
9
Тербовен поквапливо встав і пішов назустріч редакторові.
Той ішов, посміхаючись, по-хлопчачому розмахуючи капелюхом.
— Сьогодні я завітав до вас, так би мовити, в службових справах, — сказав він, хитрувато посміхаючись.
— Та що ви кажете? Чи не збираєтесь ви взяти в мене інтерв'ю? Але ж я не кінозірка і не мільйонер, та й не вбив нікого! Хіба може?..
— Набагато гірше, мій любий! Вами цікавляться!
Петер у відповідь засміявся:
— Та що ви говорите! — Потім уже серйозніше спитав: — А ви часом не помиляєтесь? Безперечно, якщо й цікавляться, то винаходом мого батька! Также?
— Помиляєтесь, любий друже!
З цими словами Роньяр увійшов до скромно обставленого кабінету Тербовена. Одну стіну займав величезний стелаж з книгами, біля другої стояло кілька великих шаф із скляними дверцями. В них на полицях, здавалося, безладно стояли апарати, лежали інструменти. Обстановку довершували письмовий стіл, кілька крісел та круглий столик. Для розкішних меблів Петеру Тербовену, мабуть, невистачало ні бажання, ні грошей. У цьому приміщенні все було просто, доцільно і добре пасувало до пожильця. Роньяр плюхнувся в крісло, взяв запропоновану йому сигарету, подякував, поклав ногу на ногу й очікувально втупився в Тербовена, ніби у того справді були для редактора якісь новини. Але Петер мовчки, злегка посміхаючись, сів навпроти нього і теж очікувально й запитливо подивився на редактора.