— У тому й справа, що не бачив! — вигукнув Роньяр.
— Це мені незрозуміло! Він же міг дати збільшене зображення кораблів, і спірне питання одразу з'ясувалося б!
— Звичайно! Але коли вражений професор Чехін скрикнув: «Та це ж фрегати!», Нево злякано підскочив і при цьому штовхнув рубильник, який одразу все й вимкнув. Через таке раптове вимкнення було пошкоджено важливу катодну лампу і довелося в той вечір відмовитися від дальших демонстрацій.
— Дивна річ. Нево й справді не пощастило!
Петер, замислившись, поволі взяв собі сигарету зі столика для куріння. Редактор мовчки стежив за ним, ніби чекаючи його дальших міркувань на цю тему.
— Одверто кажучи, — почав знову по невеличкій паузі Петер, — після вашої недавньої розмови я сподівався, що ви завітаєте до мене з приводу мого енцефалографа. Я тільки прошу не поширювати тієї інформації, що ви дістанете від мене. Ви поки що перший, кому я довіряю більш точні дані…
— Та чи ж розумієте ви, пане Тербовен, чого вимагаєте від мене? Ви хочете, щоб я, журналіст, замовчував цей новий, великий винахід!
— Підождіть ще якийсь час. Коли я закінчу досліди, ваша газета першою подасть інформацію, — пообіцяв Тербовен.
Роньяр розсміявся:
— Я теж так думаю!
Раптом він спитав, удаючи, ніби злякався:
— Сподіваюся, що ви не використовуєте мене зараз як піддослідного кролика, посадивши на свій страхітливий стілець, що читає чужі думки!
Петер намагався набрати серйозного вигляду, однак не зміг приховати хитруватої посмішки.
— Адже добровільно, — сказав він, — ви навряд чи погодилися б на такий дослід…
Жахнувшись, Роньяр скочив з крісла й заходився старанно оглядати його з усіх боків. Не помітивши нічого і посовавши крісло в різних напрямках по кімнаті, він знову сів і полегшено зітхнув.
Петер дивився на нього, сміючись, і під'юджував:
— Шерлок Холмс міг би вам тепер дещо закинути…
— Та що ви кажете? Хіба я чогось не догледів?
Роньяр задав це запитання дещо поквапливо, і воно прозвучало вже не жартівливо, а скоріше стривожено. Очевидно, він і справді побоювався, що його думки можуть бути прочитані. Проте сміх в очах Тербовена переконав його в тому, що все це тільки жарт, і він, явно зрадівши, почав хвалитися:
— Я одразу ж по вашому обличчю вгадав, що це несерйозно: адже я непоганий психолог.
— Ого!.. Припустимо, що з мене загалом кепський актор. Але ж коли я схочу, — вів далі Петер після короткої паузи, — то можу майстерно прикинутися і дуже просто обманути когось.
Усмішка зникла з обличчя Роньяра, він замислено подивився на Тербовена.
— Може й так, — розсудливо сказав він, — треба надалі бути обачливим, коли приходиш до вас. Тут уже не можна бути певним за свої думки.
10
— Тепер навіть у нас немає кінця-краю цим жалюгідним запитам і запитанням! — з люттю сказав чоловік. Жбурнувши зібгану газету на стіл, коло якого сиділо ще троє, він продовжив: — Ось у вчорашньому номері «Луїзіана Монітор» надруковано…
Блідий, вузьколиций чоловік з рідким і жовтим, як солома, волоссям почав читати роздратованим тоном:
— «…і ми не можемо поставитися байдуже до того, що сталося з островами і їхнім населенням. Хоча з часу цих випробувань минуло близько двох років, проте наше сумління вірних християн не має права на заспокоєння. Ми знову й знову повинні поставити питання: що сталося з жителями островів? Адже вони такі самі люди, як і ми…»
Читця перебило покашлювання людини, що сиділа зліва від нього.
— Сміховинні балачки! І ви надаєте цьому якогось значення, Стів?
Третій, огрядний чоловік невизначеного віку з глибокими зморшками навколо уст, якого в товаристві називали Алланом, незадоволено сказав:
— У всякому разі було тактичною помилкою робити досліди з водневою бомбою та з розпиленням кобальту якраз поблизу цього архіпелагу. Тепер усі вони дзявкають, усі ці гуманісти й апостоли людяності!
— Але ж саме в цьому й полягає значення даних експериментів, — відповів Стів. — Адже важливо було дізнатись, як саме радіоактивний кобальтовий туман впливає на людей і який час триває радіоактивність.
— Облишмо цю нікчемну суперечку, — сказав четвертий, що досі сидів мовчки. — Ми не могли заздалегідь передбачити масштаби цих вибухів. То яка користь тепер питати, куди ділися острови й люди? Ми вжили своїх заходів, і ніхто ні про що ніколи не дізнається. Через кілька років про це не залишиться й згадки.