— Ще б пак! Я в усякому разі не погодився б, — сказав редактор рішучим тоном і запитливо глянув на Бергера та Гофстраата, ніби чекаючи їхньої підтримки.
— Взагалі небагато людей добровільно погодиться на те, щоб над ними експериментували. Справжня цінність винаходу, — висловив свою думку Гофстраат, — саме й полягає в тому, щоб сприймати думки без відома відповідної особи. — Подумавши трохи, він додав:
— Я собі прекрасно уявляю ось що: коли певним особам сказати, що їхні думки фіксуватимуться, то вони сконцентрують їх на певних небагатьох об'єктах.
— Але це не так просто, — з притиском відказав Петер. — Я робив спроби; насправді дуже важко зосередитись на одній якійсь думці, а взагалі ні про що не думати майже неможливо.
Бергер був іншої думки:
— І все ж таки можна протягом кількох хвилин думати одне й те саме.
Тут Роньяр зареготався:
— Хвилин?! Протягом кількох годин можна думати про одне й те саме! Була в мене якось приятелька, то вона — я можу заприсягнутися! — могла годинами думати ні про що інше, як тільки: «Мені потрібна синя вечірня сукня!.. І брильянтові сережки!»
Хірург сердито пробурмотів:
— Знову якась ваша приятелька!.. Одначе я тої думки, що для сучасної людини великого міста неможливо сконцентруватися на одній якійсь певній думці. Тут потрібне систематичне тренування, подібне до вправ індійських факірів.
12
Вечірні голубі тіні теплого осіннього дня повільно спускалися над морем будівель старого портового міста. Уже спалахували різнобарвні, миготливі вогні реклам. Поодинокі вітрини на головній торговельній магістралі міста були вже освітлені, широкі потоки світла лилися з них у сутінки вулиці. Вечірній потік перехожих темними силуетами посувався повз освітлені магазини. По дзеркальному асфальту одна за одною майже безшумно линули автомашини з вимкненими фарами.
Петер Тербовен пробирався крізь людський вир, не звертаючи уваги на бурхливе життя великого міста навколо нього. Він прямував до Старого міста, й коли добрався туди, вже зовсім стемніло: Поблизу широкого моста через канал звернув направо, на Марієнстраде.
Мляво струмилася темна вода каналу. Крізь легку вуаль туману в ній відбивалися червоні і сині вогні світлової реклами. Галасливий вуличний рух тут потроху стихав, нечисленні ліхтарі тьмяно освітлювали вулицю, що поринула в темряву й тишу. Будинки й дерева кидали на брук візерунки тіней.
Людей тут майже не було. Порівняно з жвавим рухом у ділових кварталах, тут усе здавалося самотнім і покинутим. Тільки один єдиний чоловік щойно вийшов з будинку, і Петер мимоволі звернув на нього увагу. Зробивши кілька кроків, незнайомий перейшов навскіс на другий бік вулиці, до моста через канал. Петер, вражений, зупинився в тіні якогось дерева. У постаті цього перехожого щось здалося йому знайомим. Де він уже бачив цю ходу? З наростаючим зацікавленням Петер дивився вслід незнайомому, що поспішав до моста.
Ось чоловік вийшов на залиту світлом головну вулицю. Петер впізнав його; це був Гофстраат. Але перш ніж він встиг гукнути його, адвокат опинився на мосту через канал і зник у юрбі.
Тербовен пішов далі і вже через кілька кроків на свій подив переконався, що його приятель, очевидно, вийшов на вулицю з магазина, до якого прямував і він сам. Це був магазин випадкових та антикварних речей І. Леві.
Уже взявшись за ручку дверей, Тербовен на хвилинку затримався, роздумуючи: в якій справі міг заходити сюди адвокат?
Літній чоловік за прилавком магазина поцікавився, чого бажає покупець. Торговець говорив ніби надтріснутим голосом з безсумнівно іноземним акцентом.
Тербовен нашвидку окинув поглядом приміщення і показав на костюми та пальта, що висіли довгими рядами на вішалках.
— Мені потрібне пальто!
— Будь ласка! Може, що-небудь собі підберете.
Петер повернувся до вішалок. Старанно оглянув безладно розвішаний одяг і з розчаруванням констатував: того, що він шукав, уже не було.
— Це й усі ваші пальта? Чи, може, у вас є ще й інші? — запитав він.
Хазяїн заперечив, але витяг ще одне гарне коричньове пальто. Проте Петер енергійним жестом відмахнувся від нього.
Якусь мить Леві дивився на нього запитливо й нерішуче. Потім повісив пальто назад на вішалку і сказав:
— Нічого іншого показати вам, на жаль, не можу.
— Шкода! — відповів Петер і, вже повернувшись до дверей, між іншим сказав: — До речі, це у вас тільки що був адвокат Гофстраат?
Він удавав байдужого, проте уважно чекав на відповідь.