Петер Тербовен дивився відсутнім поглядом кудись повз астронома, а коли його серйозний погляд з далини повернувся до дійсності, він сказав, якось незвичайно підкреслюючи слова:
— Це ж саме минає шістнадцятий місяць!
— Ви сьогодні говорите загадками! — сказав Фельзенштейн, потім в'їдливо додав: — Ви себе погано почуваєте? Може, вам чимсь допомогти? Може, дати таблетку?..
Але гість, не прийнявши жартівливого тону, цілком серйозно підхопив:
— Так, ви можете мені допомогти. Дайте мені, будь ласка, точні координати вашої темної зірки з Оріона!
— Любий друже, вас зрозуміти стає все важче. І все ж я охоче назву вам ці дані.
Фельзенштейн поволі, ніби роздумуючи, взяв свій блокнот і назвав кілька цифр, які його гість одразу ж записав.
— Ви так і не хочете розповісти мені, що задумали? — з притиском запитав Фельзенштейн, ховаючи блокнот у кишеню.
Тільки-но він сказав це, як Тербовен нетерпляче глянув на свій наручний годинник і відповів:
— Пробачте, будь ласка! Про це я вам колись згодом розповім. Тепер мушу йти.
Він поспішно попрощався, відмовившись від послуг господаря, що зібрався був його проводжати.
Похитуючи головою, керівник інституту дивився йому вслід. Коли двері за гостем зачинилися, він пробурмотів собі під ніс:
— Дивак якийсь! Раптом згадав, що йому ніколи…
Фельзенштейн заходився обома руками виловлювати з своїх кишень сигарету. За старою звичкою він клав їх у кишені врозсип. Нарешті видобув якусь зігнуту і наполовину порожню сигарету, покрутив її, розрівнюючи між пальцями, і пробурмотів:
— А як він змінився!..
14
У сусідньому парку під осіннім вітром шуміли дерева. Час від часу стукотіла віконниця. Давно вже замовкли всі денні звуки, тільки вітер завивав і свистів у нічній тиші. З центра міста вітер доніс два глухих неясних удари — дзвонили в церкві Святої Тройці. З вулиці почулося приглушене гудіння автомашини і одразу ж стихло.
Будинок і парк були залиті блідим світлом місяця. Раз у раз на його блискучий і майже ще зовсім круглий диск набігали темні хмарини, і годі все поринало в темряву. Як відшліфовані діаманти, іскрилися на оксамитовому нічному небі незліченні зорі. Найпрекрасніше сузір'я зимовою неба — Оріон — яскраво й велично сяяло з небосхилу.
На посипаній гравієм доріжці, що вела до будинку, зашаруділи легенькі кроки. Якийсь чоловік у сірому плащі обережно, ховаючись у тіні дерев, пробирався до будинку. З-під глибоко насунутого на лоб капелюха визирали сторожкі очі. Піднятий і застебнутий комір закривав нижню половину обличчя. Повільно, уникаючи будь-якого шуму, чоловік наблизився, пройшов біля сходів парадних дверей і завернув за будинок.
Тут, на задній стіні будинку, поруч з дверима, що вели в підвал, висіла вузенька залізна драбина. Вона сягала аж до плоского даху з залізною балюстрадою. Чоловік, мабуть, добре знав це місце, бо впевнено вхопився за щаблі і почав підніматися по драбині. Вітер забирався йому під плащ, надимав його і заважав лізти вгору. Але він щабель за щаблем просувався вище й вище і нарешті добрався до самого даху. Перш ніж на нього ступити, уважно оглянув площадку, що лежала перед ним у сяйві місяця. Ліворуч, ближче до краю, виднівся комин. Просто перед ним височіла надбудова з дверима. Праворуч, посередині звичайно порожнього плоского даху, стояла якась велика установка, дбайливо вкрита брезентом.
На даху не було нікого; двері надбудови були зачинені.
Чоловік швидко піднявся на останні щаблі й відімкнув ключем замок на ґратчастих дверцях балюстради.
Давно вже, мабуть, не ходили через ці двері, бо вони насилу, з легким скрипом відчинились.
Невідомий зупинився на мить, прислухаючись, але скрізь було тихо. Він безшумно підійшов до оригінальної, закутаної з усіх боків установки, змонтованої на міцному бетонному цоколі. Вся ця конструкція під брезентовим покривалом скидалася на голову велетенської допотопної потвори. Коли темні тіні хмарин набігали на неї, вона, здавалось, рухалася, ніби якась примара.
Чоловік швидко розрізав мотузки, якими був закріплений чохол, і розкрив прилад.
Тепер цей прилад скидався на великий прожектор, рухомо закріплений між двома сталевими стояками. Передній отвір, закритий не скляною лінзою, як у прожекторів, а чорним дзеркальним диском, був скерований на північну частину неба.
Незнайомець так близько підійшов до приладу, що злився з його тінню. Невдовзі почувся брязкіт металу, ніби куском сталі били об сталь.
Одна за одною спливали хвилини; в нічній тиші тільки й чути було, як постукує інструмент в руках невідомого, що порався коло приладу.