Нарешті товстий чорний диск перед отвором зсунувся з місця. Невідомий відкинув його набік, як кришку. Вона виблискувала, наче шліфований агат. Невідомий обережно оглянув її внутрішню сторону. Потім повернув кришку так, що місячне сяйво впало на неї. Виявилося, що це товста лінза з темночервоного скла — місяць світився крізь неї, наче рубінова куля.
Невже тільки заради цього невідомий ішов на таку рисковану нічну прогулянку?
Не гаючи більше ні секунди, він повернув лінзу на своє місце й почав поспішно пригвинчувати її. Тут у нього з рук випав гайковий ключ і з брязкотом ударився об бетонну площадку. Невідомий злякано здригнувся і, безшумно ковзнувши в тінь, став чекати. Проте в будинку, як і досі, було тихо. Тільки дерева в парку шуміли, порушуючи нічну тишу.
Тоді чоловік швидко пішов по даху назад до пожежної драбини. Дверцята все ще були відчинені. Коли він обернувся, щоб злізти по драбині, його погляд упав на надбудову. Її двері, ще недавно замкнені, тепер були навстіж відчинені і зяяли чорним проваллям. Невідомий на мить заціпенів, потім хутко спустився по драбині вниз, навіть не замкнувши дверцят.
Шурхіт поквапливих кроків і тріск сухих сучків під ногами заглушив шум вітру. Незабаром під'їхала автомашина, що, певно, чекала невідомого біля стіни парку.
15
Блискучі скляні двері з великими золотими літерами не знали спокою. Не встигали вони причинитися, як зовні їх знову штовхали.
Доктор Тербовен обвів нерішучим поглядом цілий ряд віконець і попрямував до найближчого. Замість відповіді на запитання, службовець приязно посміхнувся й відіслав його до віконця № 6.
Проходячи через довжелезну залу, Петер мимоволі уповільнив ходу, бо якраз перед віконцем № 6 жваво розмовляла якась дама. Наблизившись, він зміг розгледіти її зовнішність, що мимоволі впадала в око. Руде, з металевим відблиском волосся м'якими хвилями спадало на плечі. Ця аж надто елегантна зачіска не зовсім пасувала до спортивного пальта і черевиків на низьких підборах.
Петер почув, як службовець бюро подорожей сказав дамі:
— Само собою зрозуміло! Буде зроблено!
Дама подякувала густим, звучним голосом і обернулася, щоб іти. Петер на мить зустрвся з поглядом її блискучих, сірозелених, як у кішки, очей.
Він, мов зачарований, дивився, як вона пружними кроками виходила з приміщення. «Яка ж красуня, — подумав він, — звідки вона взялася тут?»
Коли дама зникла за скляними дверима, Тербовен обернувся до віконечка і побачив, що за ним спостерігали. Службовець співчутливо й дещо іронічно посміхався до нього. Петер і собі посміхнувся:
— Небезпечно гарна! Чужоземка?
— На жаль, не можу вам сказати, — відповів службовець, з виглядом людини, яка добре розуміє все, що тільки-но відбулося.
Тимчасом Петер Тербовен витяг з кишені квиток до Веракрус, який він знайшов після сутички на набережній.
— Скажіть, будь ласка, цей квиток був куплений у вас?
З цими словами він подав службовцю свою знахідку. Молодий чоловік перевірив квиток і відповів ствердно.
— Я знайшов його на вулиці, — вів далі Петер, — чи не могли б ви глянути, кому він належить?
— Одну хвилиночку!
Молодий чоловік послужливо розшукав якийсь список.
— Ми реєструємо прізвище кожного, хто купує квиток на пароплав чи на літак. Вам відомо, що ви маєте право претендувати на винагороду за знахідку?
— Знаю, знаю! — коротко відповів Петер і почастував молодого чоловіка сигаретою, яку той, подякувавши, одклав набік.
Досвідчені очі і пальці службовця забігали по шпальтах списків.
— Ось! Номер 506, Веракрус! — раптом вигукнув він. — Квиток належить пану Майєру з Мюнхена! Фріц Майєр, — доповнив він інформацію.
Тербовен запитливо глянув на нього.
— Точної адреси дати, на жаль, не можу, бо ми її від наших клієнтів не вимагаємо, — сказав службовець співчутливо.
— Шкода! А з такими відомостями багато не зробиш.
— Дайте нам вашу адресу, — порадив службовець, — щоб ми могли послати до вас пана Майєра.
Петер подякував, але заперечливо махнув рукою.
— Нате вам квиток! Так буде простіше!
— Будь ласка, як хочете! — погодився молодий чоловік.
Застібаючи пальто, Петер сказав:
— Передайте панові Майєру: людина, що знайшла квитка, бажає йому щасливої дороги!
— Я передам.
Виходячи, Петер вирішив піти ще до комісара Альтмана.
«Може, він довідається, хто криється за прізвищем Майєр», думав він.