— Та невже, пане Нево! Відколи це ви самі все це робите? — Гофстраат пильно подивився на нього. — Адже ви звичайно всі ваші фотороботи доручали Вільямсу з Брукліна.
Обличчя вченого, на якому тільки що грала люб'язна посмішка, враз ніби закам'яніло. Він пильно подивився на адвоката крізь трохи примружені повіки й іронічно зауважив:
— Цього більше не потребую, пане Гофстраат!
Бельмонт з великою увагою стежила за цим діалогом. Замислено й пильно дивилися її прекрасні очі на Нево, який спокійно запалював нову сигарету.
Нево відчув допитливий погляд жінки. На секунду їхні погляди зустрілися. І тільки коли догораючий сірник почав припікати пальці, Нево отямився.
Гофстраат так і не відповів на глузливе зауваження Нево. Він взяв у редактора фотоапарат, щоб віднести його до передпокою. Раптом задзвонив телефон.
Адвокат пройшов до кабінету; великі подвійні двері він причинив за собою не зовсім щільно. Обмінявшись з своїм співрозмовником кількома реченнями, він поклав трубку і повернувся до гостей.
— Тербовен? — спитав Роньяр.
— Ні, це один з моїх клієнтів. Завтра я веду процес…
Лю Бельмонт звернулась до Гофстраата, що саме сідав напроти неї:
— Ваша професія, мабуть, страшенно цікава! Як би мені хотілося побувати на такому процесі! Адже про такі речі можна прочитати тільки в детективних романах!
— Ну, люба колего, тоді продовжуйте й надалі спокійно читати детективні романи, — в'їдливо зауважив Роньяр. — Бо ж наш адвокат веде тільки шлюборозлучні процеси. Я принаймні волію читати детектив, аніж годинами стирчати на якомусь процесі.
Нево почав жваво заперечувати:
— І як вам тільки може подобатися така халтура! В цих романах завжди перемагає так зване «добро». А що таке взагалі «добро» і «зло»? Я вважаю, що добро і зло — це одне й те саме явище, яке тільки розглядають з різних боків. Що одному йде на користь, те іншому шкодить. Отак воно йдеться на світі!
Гофстраат з осудом глянув на Нево.
— Ви обстоюєте дуже небезпечний погляд; виходить, що немає ні справедливості, ні несправедливості, і кожна підлота — дозволена. Світом не може керувати егоїзм, а тільки колектив, його благо, його закони.
Бельмонт надула губи:
— Оце вже справді нудно, панове!
Але Роньяр, не звертаючи уваги, продовжував почату розмову:
— Я вважаю, що добрий детективний роман може бути справжнім джерелом психологічних спостережень.
— Ну, якщо ви гарний психолог, — звернулася Лю Бельмонт до Роньяра, — то ви повинні б догадатись, чого мені зараз хочеться.
При ньому вона лукаво глянула на Гофстраата. Нево, розсміявшись, зауважив:
— Важко догадатись, чого хочеться гарній жінці!
Роньяр, ніби розсердившись, сказав:
— Ніколи не знаєш, що думає жінка.
— Невже й справді трудно догадатись? — Лю Бельмонт засміялася, глянувши при цьому на адвоката. — Я б хотіла послухати танцювальну музику! Ваша радіола справна, пане Гофстраат?
Адвокат охоче підвівся.
— Ваше бажання буде негайно ж виконане!
Він підійшов до радіоли і, недовго вибираючи, поставив якусь пластинку. При перших же звуках аргентінського танго адвокат з легким поклоном звернувся до гості:
— Дозвольте запросити вас, мадмуазель Бельмонт!
Тоді Нево вигукнув, удаючи обуреного:
— Стійте! Я протестую! Я за те, щоб дама сама вибрала партнера!
— Але ж, пане Нево, ви самі бачите, що мадмуазель Бельмонт уже вибрала! — відбив цю атаку Гофстраат і почав танцювати з прекрасною партнеркою.
Нево і Роньярові залишилися ролі глядачів.
У цей час знову задзвонив телефон.
Роньяр схопився з місця і пішов до сусідньої кімнати. Повернувшись, він сказав Гофстраатові:
— Це дзвонили мені. Дуже жалкую, але мушу вас покинути. Справа невідкладна.
— Шкода, — сказав Гофстраат.
— Не турбуйтеся, мадмуазель Бельмонт я відвезу додому у власній машині, — запропонував послуги доктор Нево. — Адже редактори — раби своєї професії.
Лю Бельмонт глянула на маленький ручний годинник.
— І мені вже час їхати! Я охоче приймаю вашу люб'язну пропозицію, пане Нево.
— Ну от і добре! — радо вигукнув Роньяр. — Значить, і це питання з'ясувалося!
18
На сходи, що вели до верхнього поверху, крізь вікна падав слабкий відсвіт ясної зоряної ночі. На східцях лежали м'які килими. Глибока тиша панувала в будинку. З квартири домоуправителя, що містилася на першому поверсі, теж не було чути ні звуку. На затіненому підйомі сходів важко було що-небудь розгледіти.
В темряві з'явився якийсь чоловік, що беззвучно і обережно підіймався навпомацки по сходах. Дійшовши до верхньої площадки, він зупинився й прислухався. Тиша. Незнайомець зробив кілька кроків, легенько, без будь-якого шуму натиснув на ручку дверей і почав поступово, сантиметр за сантиметром, прочиняти їх.