Петер Тербовен замислено знизав плечима й пішов назустріч гостеві. Через кілька хвилин він увійшов до кімнати в супроводі доктора Нево. Вітаючись, Гофстраат запитав прибулого, чи щасливо він учора доїхав додому.
— Мадмуазель Бельмонт я чесно завіз аж до самих її дверей, — відповів фізик. При цьому він, очевидно, не зрозумів, що запитання стосувалося, власне, його, а не Бельмонт.
«Бельмонт? — подумав Петер. — Цього імені я ще не чув. Треба дізнатися про неї в Гофстраата».
Вони сіли у великі крісла. Петер з зацікавленням розпитував доктора Нево про його працю. Та перш ніж колишній асистент його батька встиг відповісти, заговорив Гофстраат:
— Стаття Роньяра про ваші досягнення викликала загальне зацікавлення. Багато газет підхопили цю тему. Думаю, що вам відбою немає від репортерів і взагалі від допитливої публіки…
— І так, і ні, — відповів Нево, задоволено посміхаючись. — Цікавих є багато, це ви правду сказали. Але мене вони, щоправда, не дуже переобтяжують, бо я наказав своїй асистентці не давити ніякої дальшої інформації. Поки що я не маю на меті розкривати більше подробиць, ніж в інформації, даній панові Роньяру.
— А чому? — спитав здивовано Гофстраат.
— Бачите… — відповів, відкашлюючись, Нево. — Тепер саме час перейти до причини мого візиту. За два тижні я виїжджаю до Сполучених Штатів. Там справи затримають мене, очевидно, місяців на шість-сім.
На хвилину Нево замовк, уважно стежачи за обома своїми співрозмовниками. Потім заговорив далі:
— Тільки повернувшись назад, я передам громадськості дальші технічні дані. Маю намір зробити в Сполучених Штатах заявки на різні патенти. Нехай вони, ці патенти, захищають винахід і там, за кордоном.
— Виходить, що ви свої роботи повністю завершили? — з зацікавленням спитав Петер.
— Так, залишилися тільки деякі дрібниці, але їх можна доробити й пізніше.
Гофстраат поцікавився, чи Нево їде сам, чи з асистенткою.
— На жаль, її треба брати з собою! Там на мене чекає стільки роботи, що без помічників діло не піде.
— А чого це «на жаль»? — весело запитав Гофстраат. — Хіба ваша асистентка така бридка?
Нево розреготався.
— Якраз навпаки! Норріс гарненька і навіть дуже! Щоправда, мені вона не до смаку.
— Гм, — хмикнув Гофстраат і примружив одне око, — як лисиці виноград, га?
Нево сердито одмахнувся.
— Та де там, вона з тих жінок, що знають тільки свою роботу, з такими просто нудно.
— Ах, он як! — удавано серйозно зауважив Гофстраат.
— Тоді це — чудова робоча сила, — сухо констатував Петер.
Нево кивнув на знак згоди.
— Вона й справді прекрасний працівник, але дивна річ: скільки б жінки не вчилися, вони часто не розуміють найпростіших і звичайнісіньких речей!
— Що ви? Невже такі погані справи? — під'юджував адвокат. Він, очевидячки, мав намір трохи позлити Нево.
— А може, так воно й краще, — глибокодумно зауважив Петер.
— Може й так, — продовжував Нево. — Мені, в усякому разі, більше до вподоби такі дівчата, що не думають про себе занадто багато.
— Ну, правильно, адже вам подобаються більше зрілі, літні жінки, — сказав Гофстраат.
Тербовен здивовано поглянув на обличчя адвоката. Але воно, як і завжди, було спокійним і замкнутим. Тоді Петер перевів погляд на Нево. На того цей натяк, здавалося, не справив ні найменшого враження, бо він спокійно запитав:
— Ого! А звідки вам це відомо? — і з іронією додав — Знаєте, пане Гофстраат, не слід усіх міряти на свій аршин!
Але й адвокат не поліз за словом у кишеню:
— Звідки відомо? Ви забули, що ми в гостях не у кого іншого, як у пана Тербовена.
Нево спантеличено дивився на Петера.
— Нічого не розумію! Що ви хочете цим сказати?
Тербовен перевів здивований погляд з одного на другого і розгублено вимовив:
— Я теж нічого не розумію…
Розсміявшись, Гофстраат пояснив нарешті загадку.
— Стривайте, стривайте! Адже ви, шановний Тербовен, маєте апарат, що читає думки!
— Та й справді! — Петер жваво звернувся до Нево. — Дозвольте, пане Нево, продемонструвати вам мій енцефалограф!
Обличчя Нево виражало величезне здивування.
— Як? То й ви теж завершили свої роботи?
— Звичайно! Адже це й так тривало досить довго…
Нево нерішуче глянув на годинник.
— Власне кажучи, — вимовив він трохи збентежено, — я хотів тільки дуже коротко….
— На кілька хвилин ви ще можете залишитися… — почав умовляти його Гофстраат.
Петер засміявся і жестом запросив гостей до свого робочого кабінету.
— Прошу, панове!