— Значить, винахід піде за кордон?
Очевидно, все ще чекаючи на відповідь, Кеннеді кивнув. Проте Гофстраат продовжував говорити ніби з самим собою:
— Це якась дивна компанія по торгівлі брильянтами, якщо вона цікавиться апаратом Тербовена! Ви не згодні зі мною? — звернувся він до заступника статс-секретаря де-Хааса.
Той зневажливо махнув рукою.
— Нас це не повинно турбувати, пане Гофстраат. Однаково ми не можемо встановити, хто, власне, ті люди. Та нам до них і байдуже, Головне те, що ми виліземо з цієї халепи!
Кеннеді вийняв срібний портсигар з ароматизованими американськими віргінськими сигаретами і, розкривши його, простягнув адвокатові.
Подякувавши, Гофстраат підмовився.
— Дозвольте мені, будь ласка, запалити свою сигару…
Минуло кілька хвилин; обидва співрозмовники думали кожен про своє. Лише розкуривши сигару і випустивши кілька густих клубів синьою диму, Гофстраат відновив перервану розмову.
— Чи відомо вам взагалі, яку вартість має винахід Тербовена?
Кеннеді знизав плечима.
— Яка б вона велика не була, ці люди, я думаю, сплатять належну ціну.
Адвокат нічого не відповів; стежачи поглядом за щойно випущеним кільцем диму, він сказав:
— До речі, вам мусить бути відомо, що прилад уже не є власністю Тербовена. Він належить одному докторові на прізвище Нево, колишньому асистентові професора.
— Цілком слушно, пане Гофстраат, усе це нам відомо. Я певний того, що пан Нево погодиться на продаж. Була б запропонована відповідна сума! Однак ми знаємо й дещо більше. Продаж винаходу панові Нево відбувся, на жаль, при одному застереженні, а саме: винахід не може бути переданий за кордон. Бачте, це й є вирішальним пунктом у всій справі.
— Гм, і я повинен знайти спосіб, як обійти це юридичне застереження? Правильно я вас зрозумів?
Кеннеді не поспішав з відповіддю.
— Не зовсім так, пане Гофстраат, — сказав він трохи згодом, — обійти застереження, на нашу думку, було б надто рисковано. Довелося б розворушити багато дечого, що вже припало порохом, не кажучи про те, що так ми б завдали багато неприємностей сім'ї Тербовена. Цього ми від вас не вимагаємо, бо знаємо, які дружні стосунки у вас з удовою і сином професора.
— Ви помиляєтесь, пане Кеннеді, вона ще не вдова, — поправив його Гофстраат. — Професор лише пропав безвісти, але чи помер він — ще остаточно не встановлено.
— Так, тут ви маєте рацію. Та невже ви самі ще вірите в повернення цього бідолашного винахідника?
Обличчя Кеннеді виражало безнадійний сумнів.
— Я віритиму доти, доки не буду переконаний в протилежному, а цього ще не сталося, — впевнено і твердо відповів адвокат.
— Ну, звичайно, — поспішав запевнити Кеннеді, — для вас як для адвоката і, крім того, як для друга… Одначе повернемось до вашого попереднього запитання… Отже, про те, щоб якось обійти юридичне застереження через цілу низку причин не можна й думати. Громадськість неминуче прийшла б у цьому випадку до неправильного висновку, ніби нашу країну якось обдурено. Але ж ідеться якраз про зовсім протилежне. Це має бути зроблено на благо нашому народові.
Кеннеді помітив, що при останніх його словах по обличчю адвоката промайнула іронічна посмішка. Але за мить Гофстраат знову чемно слухав молодого чоловіка.
— До того ж ми цілком випадково дізналися, що сім'я Тербовена нині зазнає фінансових труднощів. — Кеннеді запнувся і допитливо глянув на Гофстраата. Але побачивши, що той спокійно попихкує сигарою, він продовжив:
— Тому було б прямо-таки щастям, якби вони в такий спосіб позбулися всяких турбот.
— А Тербовени повинні були б вам ще й подякувати за те, що дістали гроші від ваших загадкових торговців брильянтами, — саркастично зауважив адвокат.
— Я просив би вас, пане Гофстраат… — сказав Кеннеді з докором, — це не мої торговці брильянтами. І я хотів би тут-таки цілком недвозначно підкреслити: якщо ми втручаємося в справу, то робимо це зовсім безкорисливо, прагнучи тільки не допустити нашу національну економіку до збитків. І я вас прошу, пане Гофстраат, давайте не будемо випускати цього з уваги!
— О, ні в якому разі, пане Кеннеді. — В голосі адвоката забринів пафос. — Саме про це я й не забуваю ні на секунду!
Його співрозмовник був досить розумний, щоб відчути в цій репліці глузування, Бажаючи виграти час, знову запалив сигарету. Тимчасом друг професора Тербовена продовжував:
— Хіба немає інших можливостей запобігти цьому демпінгові? Я, правда, не економіст, але гадаю, що можна було б якось більш простіше відвернути замах — інакше я не можу й назвати весь цей маневр — на нашу економіку! Бо хто ж вам гарантує, що вже, скажімо, післязавтра такий демпінг знову не трапиться в цій самій або в зовсім іншій галузі? Що ви тоді робитимете? Не можемо ж ми дозволяти загарбати в такий спосіб наші винаходи і патенти!