— Ні, вона вже світліє.
І справді, тепер уже на екрані з'явилися світлі плями, з яких поступово утворювалось зображення. Присутні знову побачили руїни й намет.
Тербовен полегшено зітхнув.
— Я поставлю перемичку на регулятор — коливання напруги не такі вже й значні. А то, чого доброго, знову підведе нас.
Він вийшов у бокову кімнату, де містилась невеличка майстерня.
Роньяр показав адвокатові на екран:
— Бачите, професор відіслав робітника. Він лишився один.
Професор Тербовен стояв перед досить високим і товстим муром, на якому зверху буйно розрісся чагарник. Очевидно, професор хотів зміряти мур, бо в його руках була довга рулетка.
Петер повернувся в лабораторію. В одній руці у нього була викрутка й кусок дроту, а в другій — клаптик паперу, який він передав Гофстраату.
— Ось нате почитайте! Це я там знайшов. Телеграма для Нево… З Веракрус.
Він очікувально дивився на адвоката. Той передав папірець Роньяру й сказав:
— Телеграма прибула кілька днів тому. Але хто такий Норріс?
— Гм, хто ж такий Норріс? — запитав і редактор, опустивши руку з телеграмою.
— Цей Норріс пише «ми» — отже, туди прибуло кілька осіб, — констатував Петер.
Гофстраат задумливо дивився на телеграму:
— Я вже колись чув це ім'я. Не можу тільки пригадати де.
— Мені здається, що я теж чув. Можливо, ми ще пригадаємо.
Петер нахилився над приладом і закріпив кінці дротинки в двох клемах регулятора напруги.
Роньяр знову почав щось записувати в блокнот.
— Треба передати телеграму комісарові Альтману. Раптом адвокат, який весь час дивився на екран, обернувся:
— Здається, ваш батько щось викопує.
Петер підвів голову й негайно збільшив зображення. Тепер стало видно все до деталей.
Справді! Професор Тербовен вийняв з муру великий камінь, на місці якого зяяла тепер темна діра.
— Дивно, що цю роботу ваш батько виконує сам, — зауважив редактор, — Чому він знову відіслав робітника?
Петер відповів не одразу. Він напружено стежив за подіями на екрані і нарешті сказав:
— Я можу пояснити це лише тим, що він не хотів мати жодного свідка.
— Але ж у такому разі він повинен був знати заздалегідь, що він знайде, — докинув своє слово Роньяр.
— Уся його поведінка і особливо вимірювання рулеткою підтверджують вашу думку, — відповів Гофстраат.
— Як би це не здавалося неймовірним, — знову почав Петер, — мій батько з допомогою цього апарата заглянув на багато століть у минуле; він бачив місто, коли воно ще жило повнокровним життям, і мав можливість спостерігати діяльність людей. Очевидно, він побачив і такі речі, з яких переконався, що неодмінно знайде скарб.
Петер замовк, намагаючись зробити зображення яснішим. В останні хвилини екран ставав дедалі темнішим. Не маючи змоги пояснити де, Петер нервував.
— Ваш батько щось знайшов! — раптом схвильовано вигукнув редактор.
Але зображення потемнішало настільки, що вже не можна було розглядіти, що саме професор Тербовен витяг з отвору в стіні.
В той час як Роньяр і Гофстраат, подавшись уперед, напружено вдивлялись в екран, стривожений Петер перевіряв вимірювальні прилади.
Раптовий вигук Роньяра змусив його знову повернутися до екрана. На мить руїни яскраво освітилися, але одразу ж знову потонули в темряві.
І знову короткий спалах.
Гофстраат невпевнено спитав:
— Може, це гроза?
— Правильно! — полегшено вигукнув Петер, зрадівши, що в приладі ніяких вад немає.
Раз у раз спалахували блискавки, постать професора з'являлася лише на якусь частку секунди. Можна було зрозуміти, що він збирається залишити своє місце біля муру.
Тимчасом стало темно, як уночі.
Повільно спливав час. Гроза поступово слабшала, і коли вже блискавки перестали спалахувати, а зображення не світлішало, вони впевнилися, що в цей день їм більше нічого чекати: над містом руїн нависла ніч.
26
В елегантно обставленому ресторані лунала якась дика, але хвилююча музика. Пахло ароматними сигаретами й жіночими парфумами. На дзеркальній поверхні танцювальної площадки кілька пар рухалися під хрипкі звуки пісні, яку співав негр перед мікрофоном. Саксофон в руках мулата то завивав, то плакав, то сміявся. Майже всі столи були зайняті.
В той час, коли джаз пхикав свої синкопи, Нево протискувався між рядами, щоб зайняти місце в тихих бокових кімнатах великого ресторану-дансінга.
Ці кімнати були розкішно умебльовані, обслуговували тут краще. Вони призначалися спеціально для тих гостей, які бажали лишитися наодинці. Відвідувачі сиділи тут в кабінах-нішах, у м'яких, зручних кріслах за низенькими столиками.