Підійшов послужливий офіціант. Нево щось запитав його. Той кивнув і показав у глибину ресторану.
Джазову музику тут ледве було чути. За єдиним столиком сиділа секретарка Маккорміка й посміхалась до гостя. Нево галантно вклонився, подаючи їй маленький букетик червоних троянд.
З-під довгих чорних вій на нього вдячно дивилися великі очі. Вона лукаво спитала:
— Ну як ти, звик уже до Нью-Йорка, чи там було краще?
— Як ти можеш взагалі питати про це! Там, на мій смак, надто вже затхла атмосфера. Я радий, що знову повернувся сюди. — Нево полегшено зітхнув і сів.
Секретарка, посміхаючись, розглядала троянди. Відкривши перед нею свій золотий портсигар, Нево спитав:
— А що б ти хотіла випити?
Вона кивнула в бік пляшки, що стояла на столі, й підняла тонку, з лакованими нігтями руку, щоб узяти сигарету. Під м'яким скісним світлом оксамитова шкіра її руки здавалася золотистою. Погляд Нево упав на той матовий відблиск, ковзнув по красивих плечах до вирізу в блузці, де виглядали округлені груди.
— Сьогодні вранці до тебе не можна було підступитися, — сказала вона.
Нево дав їй припалити. Від маленького вогника запальнички на скельцях його окулярів спалахнули крихітні блискавки.
— Не розумію, як ти тільки можеш працювати у цього Маккорміка, — сказав він. — До речі, ти його знаєш ближче?
Жінка повільно, задумливо вдихнула дим сигарети і потім уже відповіла:
— Ніхто близько не знає його. — Раптом її голос зазвучав якось зовсім інакше: — Холодний він і безсердечний. Всі інтереси в грошах. За гроші досягає всього, чого захоче.
Нево уважно слухав її. Потім підняв келих і привітно запропонував:
— Давай вип'ємо за нашу зустріч!
Перш ніж узяти свій келих, жінка якийсь час дивилася на Нево. Не витримавши її погляду, він опустив очі й так, немов бажаючи відвернути подругу від неприємних думок, сказав:
— Від мене він більш нічого не доб'ється — я й без містера Маккорміка обійдусь!
Задзвенів кришталь келихів.
Коли секретарка Маккорміка знову поставила келих на стіл, її обличчя набрало серйозного виразу:
— Ти не повинен так легковажно дивитися на свою сьогоднішню суперечку з Маккорміком!
— А що? — здивувався він. — Ти щось знаєш про це?
Вона струснула попіл з своєї сигарети.
— Випадково я підслухала уривки розмови, яку бос мав з однією довіреною особою. Він забув вимкнути свій мікрофон.
— Яке це має відношення до мене? — нетерпляче спитав Нево.
— Безпосереднє, — промовила вона досить переконано. — За кожним твоїм кроком стежитимуть. Бос, як видно, страшенно розлютився на тебе. Ти, певно, дуже роздратував його.
Нево вимушено засміявся:
— А хоч би й так! Я вмію оборонятися.
Взявши келих, вона замислено дивилася крізь прозоре жовте вино.
— Я б на твоєму місці не говорила так упевнено!
— А, що там! Старий у моїх руках. Зрештою, тепер він залежить від мене, а не я від нього.
— Ой, помиляєшся, до Маккорміка і ти не підбереш ключів. Ти затіяв небезпечну гру.
— Е, пусте! — презирливо сказав Нево. — Доки я потрібен йому, нічого страшного не буде. А хто, власне, та довірена особа, яку він нацькував на мене?
Секретарка відповіла не одразу. Спершу допитливо подивилася йому в очі і, нарешті, трохи вагаючись, сказала:
— Це дуже красива особа.
— Ти ревнуєш? — Нево глузливо скривив обличчя.
— Що ти взяв собі в голову! Можливо, ти вже знаєш її.
— Ну, говори ж!
Дівчина якийсь час мовчала, роздумуючи, чи не сказала й без того чогось зайвого.
— Якщо бос дізнається, що я проговорилась, мені — кінець.
— Та від кого ж він дізнається? Ми з тобою повинні триматися одне одного! — не досить вміло спробував він переконати секретарку Маккорміка в своїй щирості.
Вона ще раз допитливо глянула на нього своїми великими очима:
— Це ти сказав так, для красного слівця. А ти коли-небудь дотримаєш свого слова? — І після невеличкої паузи додала: — Ти майже зовсім не писав мені звідти; я одержувала від тебе листи лише тоді, коли ти через мене хотів щось довідатись! Адже так! — енергійно підкреслила вона останні слова, коли помітила, що Нево хоче заперечити.
Трохи знітившись, Нево почав виправдовуватись тим, що у нього було багато роботи. Він узяв її руку й почав ніжно гладити.
— А чого б же я тут сидів з тобою?
Дівчина нічого не відповіла, тільки дивилася на нього.
— Отже, — голосом переможця продовжував він, — ти перейдеш до мене, як тільки я все влаштую. Ми втечемо звідси, поїдемо в Європу чи куди ти захочеш і. заживемо безтурботним життям. Грошей у мене досить!