Якусь мить Нево очікувально дивився на професора, що лежав ниць перед ним. Потім узяв кирку і з шаленою швидкістю почав розширяти щілину між стіною й купою щебеню. За короткий час вона вже була досить широка й глибока, щоб у ній могло вміститися обм'якле тіло забитого.
Засипавши яму з професором щебенем, Нево приставив кирку і лопату до муру й подався в гущавину.
— Ах ти ж недолюдок! — у безсилому гніві заскреготав зубами Петер.
Він перший з присутніх вимовив ці кілька слів, притиснувши свої кулаки до покритого білим лаком металевого корпусу апарата. У нього потемніло в очах.
Бальє вже хотів подати знак вимкнути кіноапарат, як раптом Роньяр скрикнув, і всі знову підвели очі.
Що це? З гущавини кущів біля самої купи щебеню, де сталося вбивство, виткнувся індієць. Він просувався вперед так спритно, що при цьому не похитнулася жодна гілка. Мов сторожкий звір, індієць на мить зупинився і прислухався. Потім нахилився над ямою, в якій убивця поховав свою жертву, і голими руками почав розгрібати її, як собака розгрібає борсукову нору. Неймовірно швидко він вийняв тіло убитого з ями, приклав до нього вухо і почав прислухатися. Так минуло кілька секунд. Раптом індієць схопив лопату, швидко засипав яму і, не гаючись ні секунди, схопив тіло на плечі й поніс у непроглядні хащі одвічного лісу.
Тепер на екрані не видно було жодної живої душі. Самотньо стояли кирка й лопата біля муру стародавніх міських воріт, освітлені палючим тропічним сонцем Центральної Америки.
28
— Ви розумієте, в чому тут справа? Я просто збагнути не можу!
Комісар Альтман трохи підняв руки й безпорадно опустив їх.
— Це ж тепер треба розпочинати слідство. Я згораю від нетерпіння!
Він стояв з колегою біля дверей свого кабінету, де вони випадково зустрілися.
— Чи вдалося хоч з'ясувати, як прізвище цього шофера?
Альтман заперечив:
— Його тільки доставили в слідчу камеру і нічого не встигли добитись.
— У нього повинні бути покровителі, інакше втеча просто неможлива. Я так гадаю.
Це прозвучало, як докір. Альтман обійшов це неприємне питання. Невиразно хмикнувши, він удав, ніби струшує якусь порошинку з рукава свого піджака.
— Ну, та час покаже… Можливо, я зараз узнаю більше про це — мене викликає до себе старик. Мабуть, у справі шофера Нево.
— Може, він хоче доручити вам слідство. Адже досі ви займалися справою Нево.
Замість відповіді Альтман поглянув на годинник і сказав:
— О, пора. Треба йти, а то з самого початку буде прочуханка. Ви ж знаєте, який він!
Колега кивнув:
— На жаль, так, шановний Альтман!
Альтман нічого не відповів. Він стримано посміхнувся, і з тим вони розійшлись.
На дверях було написано: «Д-р Фріз, кримінальний радник».
Почувши скрипуче «можна», Альтман увійшов до кабінету свого начальника. За широким письмовим столом спиною до вікна сидів чоловік років п'ятдесяти. Побачивши Альтмана, він підвівся і, всупереч своїй звичці, приязно подав йому руку.
— Прошу, сідайте, колего Альтман!
У доктора Фріза було широке обличчя з випнутим підборіддям і незвичайно плоским носом. Коли б не дощечка на дверях його кабінету, можна було б подумати, що перед вами боксер. З еластичними, мов у спортсмена, рухами він анітрохи не був схожий на людину, яка більшість свого часу проводить за письмовим столом.
Альтман сів напроти й чекав. Доктор Фріз почав підшивати якісь папери і, не відриваючись від цього заняття, між іншим, спитав:
— Що ви можете сказати про втечу цього шофера?
Альтман вирішив бути якомога обережнішим.
— Нічого певного не можу сказати, бо я ще не знаю подробиць.
— Та, знаєте, про це багато й не скажеш. Як виявляється, наглядач зовсім не замикав камери. За це він, звичайно, ще відповість.
Це здивувало Альтмана. Доктор Фріз, як видно, закінчив підшивати папери і глянув прямо в обличчя своєму підлеглому.
— Можливо, що завдяки цій втечі ми уникли багатьох неприємностей.
Це прозвучало настільки загадково, що Альтман негайно спитав:
— Як це слід розуміти?
— Дуже просто, шановний колего: та людина — американський громадянин!
— Це для мене новина. Вперше чую, — Альтман був прямо-таки приголомшений.
— І все ж таки це факт, доведений факт. І, можливо, що нам довелося б просто передати його американцям, бо цей Нево теж американець, а бомбу, зрештою, було знайдено на його приватній ділянці. Ви взагалі цілком певні того, що вона могла вибухнути? Адже, кажуть, ніби її можна було привести в дію лише по радіо — так?