Бергер з зацікавленням перебив:
— Наміри? Які наміри?
Але на Гофстраата ці запитання не справили, здавалося, великого враження. Він спокійно сказав:
— Ну то й що з того? — Його сірі очі запитливо дивилися на редактора.
Той, пильно вдивляючись у спій келих, випив вина, елегантно струснув попіл з сигарети і тоді відповів не жваво, як завжди, а розтягуючи слова:
— Я навряд чи помиляюся. Відтоді, як він перейняв наукову спадщину професора, він намагається стати спадкоємцем і щодо пані Тербовен.
— Мене це не дивує, але вирішує не намагання, а успіх, — майже байдуже сказав Гофстраат.
— Не будьте таким упевненим, Гофстраате, ви ж, як спеціаліст у шлюборозвідних справах, добре знаєте жінок! — з іронією сказав редактор.
Бергер обурився.
— Ви ж знаєте пані Тербовен — хіба можна… та як ви можете таке твердити?
— Я нічого не тверджу. Просто ми, журналісти, добре поінформовані люди..
Тепер дійшла черга до Гофстраата відповісти насмішкувато:
— Ви, любий Роньяре, робите помилку, застосовуючи ваш прикрий досвід до кожної жінки.
Бергер додав:
— До того ж пані Тербовен не вдова, чоловік її тільки пропав безвісти. Правда ж, Гофстраате?
Адвокат ствердно кивнув головою.
Роньяр сидів мовчки. Він повільно відхилився на спинку крісла, поклав ногу на ногу й нарешті багатозначно промовив:
— Ну, Нево, мабуть, знає це краще…
Бергер перевів здивований погляд на Гофстраата. Той спокійно дивився на нього.
Тоді доктор машинально схопив свої окуляри, старанно прочистив скельця і вимовив нарешті, щоб перервати неприємну тишу:
— Гофстраате, вам, як колишньому другові професора Тербовена, всі обставини відомі, мабуть, найкраще. Щодо мене, то я знаю, на жаль, небагато. Розкажіть-но!
— Так, але з чого ж почати? — Гофстраат запитливо підвів брови…
— Минуло вже шістнадцять місяців, як професор вирушив у подорож до Мексіки.
— І поки що всі розшуки не дали жодних наслідків, — додав Роньяр.
— Він наче крізь землю провалився.
— Що загалом привело вашого друга до думки організувати цю експедицію? Оскільки я знаю, він же був фізиком.
— Про мету його подорожі повідомлялося небагато. Відомо було тільки, що Тербовен хотів розкопувати вогнища стародавньої культури на Юкатані, — пояснив замість Гофстраата Роньяр.
Гофстраат кивнув головою.
— Так, цілком правильно! Професор був фізиком і очолював у місцевому університеті науково-дослідний інститут по вивченню космічних променів. Державні субсидії дали йому змогу проводити досліди великого масштабу — дні і ночі він просиджував біля своїх апаратів. І ось раптом його ім'я з'явилося в усіх газетах: Тербовен зробив значний винахід. Йому пощастило впіймати і зробити видимими промені, що кілька століть тому відбилися від землі у світовий простір. Сам професор, будучи надзвичайно скромною людиною, говорив про це дуже мало. Крім того, він мав, очевидно, всі підстави для того, щоб не публікувати результатів своїх досліджень.
Але потім інститут несподівано закрили. Нібито з міркувань заощадження коштів! Тербовен протестував, вказуючи на те, що його винахід відкриває нечувані перспективи перед історичною наукою, бо завдяки йому можна буде здобувати далеко точніші дослідні дані, ніж досі. Але нічого не допомогло. Уряд, очевидно, не зрозумів цінності цього винаходу.
Тоді Тербовен влаштував у своєму будинку на проїзді Вільгельмпарк невеличку власну дослідну лабораторію. Тут він продовжував свою працю разом з асистентом доктором Нево, що лишився вірним йому. Але робота не посувалася вперед так, як раніше, бо, певно, власних коштів професора невистачало.
Гофстраат замовк і, замислившись, заходився набивати свою люльку. Серед тиші, що запанувала після його розповіді, чути було, як за вікнами лютувала буря. Дощ барабанив у шибки вікон. Роньяр прислухався.
— Жахлива сьогодні погода!
В цей момент густим басом пробив великий годинник. Бергер подивився на циферблат:
— Що? Вже так пізно? А Петера Тербовена все ще немає!
— Дивно! — вирвалося у Гофстраата. — Зараз подзвоню до нього!
Він поклав люльку на попільничку і підійшов до телефону. Тихо продзижчав диск апарата. Гофстраат чекав з трубкою в руці. Бергер і Роньяр, сидячи в своїх кріслах, ясно чули серед тиші позивні гудки.
— В лабораторії його вже немає, — констатував адвокат і набрав інший номер. Через деякий час хтось відповів. Гофстраат назвав себе і зажадав пана Тербовена. Вислухавши відповідь, він подякував і поклав трубку.