Альтман нічого не відповів, сів за стіл і тільки розгублено дивився на редактора.
— Неприємність? — раптом повторив він. — Ні, пане Роньяр, з чого б їй бути у мене? — І в'їдливо посміхнувся: — Оце тільки-но я вийшов від свого начальника, пана доктора Фріза, який дав мені зрозуміти, що я надто суворо обійшовся з тим високошановним шофером. І більш нічого!
— І справу Нево, яку, на мій погляд, швидше можна назвати справою Тербовена, відібрали у вас! Правда ж? — доповнив його редактор.
Альтман пильно подивився на нього:
— Значить, і ви припускаєте, що за цією справою криється щось більше?
— Припускаю? Шановний Альтман, це не те слово. Я переконаний у тому, що з Америки вже надійшли претензії на цей винахід! Он звідки вітер віє!
Комісар не зводив очей зі свого гостя:
— А кримінальний радник Фріз?
Редактор зневажливо махнув рукою так, ніби викинув геть щось непотрібне:
— Знаєте, за гроші і, можливо, ще за перспективу підвищення по службі у нас можна добитися всього. Ось що я повинен вам сказати!
— В такому разі, пане Роньяр, нам треба бути насторожі! — серйозно відповів Альтман.
29
— Куди поділася ваша весела вдача? — спитав Нево. — Я вас такою ніколи не бачив. Таке враження, ніби вам не до смаку життя в Нью-Йорку.
Лю Бельмонт відхилилась на спинку крісла і, не відповідаючи, дивилась на стелю, уважно розглядала шліфовані чаші великої блискучої люстри, ніби шукала там відповіді на поставлене запитання.
Нево теж більш нічого не сказав. Тільки дивився на красиву струнку шию цієї жінки. Якесь дивне внутрішнє протиріччя сковувало його. «Вона — агентка Маккорміка і має завдання стежити за мною», весь час гризла його думка. Але коли дивився на неї, хотілося встати й пригорнути її.
Вона схилила голову, щоб не зустрітися з поглядом свого співбесідника.
— Ви коли-небудь мали неприємності в роботі? — І, не дочекавшись відповіді, додала: — У вас ще ніколи не було бажання кинути все?
— О, чому не було? Було, — погодився Нево, — та ще й зовсім недавно.
Тепер Бельмонт намагалася перехопити його погляд:
— Це було тоді, коли ми зустрілися?
Він кивнув:
— Так.
Жінка відірвала погляд від його обличчя.
— І як ви боретеся з такими настроями? — запитала Лю Бельмонт, дивлячись на руку Нево, де поблискував перстень у формі змії.
— В такі хвилини треба мати мужність перебороти свій настрій, — відповів Нево і підвів голову.
— Так, для цього потрібна мужність, — замислено підтвердила красуня.
— А хіба вам бракує мужності?
Зустрівшись поглядами, вони довго дивились одне одному, в очі. Губи Нево розтулились, і він тихо прошепотів:
— Дейзі Бельмонт.
Жінка злякано відсахнулась, її очі потемніли.
— Звідки вам відоме ім'я Дейзі?
При цьому Бельмонт знову перевела погляд на стелю і тому не помітила посмішки на його обличчі. Нарешті Нево сказав:
— Для мене Маккормік більше не існує. А ви не хочете порвати з ним?
Настало мовчання. Замислившись, Бельмонт поклала на стіл ключ від своєї кімнати, який до того нервово вертіла в руках.
— Значить, ви знаєте? — нарешті пробурмотіла вона.
— Так, і, на мою думку, це краще, — просто сказав Нево.
— Як я повинна розуміти вас? — Красуня запитливо дивилася йому в очі. Її обличчя виражало і сумнів і надію.
Нево трохи подався наперед:
— Що ж, може, я спершу повинен сказати, як багато ви для мене значите? — І, схопивши її руку, що все ще лежала на столі, прошепотів: — Лю Бельмонт.
Вона повільно звільнила руку і відхилилась на спинку крісла. Потім допитливо глянула йому в обличчя й, іронічно посміхнувшись, неголосно сказала:
— Хотіла б я знати, як ви все це собі уявляєте.
Нево пожадливо розглядав її. Погляд повзав по ній, обмацуючи її округлі груди, руки й обличчя.
Вона не зводила з нього своїх зелених, мов у кішки, очей.
— Я багатший, ніж ви думаєте, — з принадним тоном у голосі сказав Нево. — Моїх коштів вистачить для нас обох на все життя. Розкіш, вілла в Каліфорнії, подорожі, куди вам заманеться, — хіба це не приваблює вас?
По її обличчю ковзнула лукава посмішка:
— А що я повинна доповісти про це Маккорміку?
Нево серйозно сказав:
— Вам зовсім не треба ходити до нього!
— Ви так боїтесь? — грайливо сказала Бельмонт. Потім узяла свій келих шампанського: — То давайте вип'ємо за це!