Розмова обірвалась.
«Чого вона прийшла сюди?» думав Петер. Потім ввічливо звернувся до неї:
— Ви, може, щось хотіли спитати в мене?
— Так, — сказала Норріс, і на її обличчя лягла тінь. Вона дивилася на Петера сумними очима. — Але після того, що ви мені розповіли, у вас, я боюсь, може скластися неправильне уявлення про мене, коли ви взнаєте причину мого перебування тут.
Посміхнувшись, Петер підбадьорив її:
— Думаю, що цього не буде, мадмуазель Норріс. Можете спокійно продовжувати!
Вона кинула на нього теплий, вдячний погляд.
— Нево послав мене сюди заздалегідь. Він хотів приїхати трохи пізніше, і тоді я мала супроводжувати його в науковій експедиції.
Петер в ту ж мить перебив її:
— А куди мала вирушити ця експедиція?
— До Сан Хуан Батіста на Ріо Табаско.
— Он як! — здивувався Петер. — Адже Ріо Табаско межує з Юкатаном?
— Здається, так!
— А ви хіба самі приїхали до Веракрус? — поцікавився Петер.
— Ні, зі мною ще їхав моряк на прізвище Стеен, правда, в третьому класі.
— Так-так, — пробурмотів Петер.
Вона насторожилась:
— Ви знаєте цю людину?
— Та так, трохи, — ухильно відповів Петер. — Але, будь ласка, продовжуйте.
Норріс рада була, що нарешті трапилась нагода розповісти про все, що було у неї на душі.
— Так от я й сиджу тут ось уже рівно три тижні, а про Нево — ні слуху ні духу. Я просто в розпачі. — Після короткої паузи вона продовжувала: — Можете собі уявити мою радість, коли я почула, що останнім пароплавом сюди приїхали ви? Я розпитувала, де тільки могла, чому не приїжджає Нево. За тим я і до вас прийшла сьогодні, пане Тербовен… Правда, такої новини я не чекала! — з гіркотою докінчила вона.
Петер співчутливо дивився на неї:
— На жаль, це так; я б охоче привіз вам приємну звістку. Але так принаймні хоч прийшов кінець вашому нестерпному чеканню.
А через якийсь час він спитав її:
— Ну, а чим займається цей Стеен?
— А, Стеен… — зневажливо кинула вона. — Уже на пароплаві мені стало ясно, що це нікчемна людина. Він пив непомірно, і я вважала за краще навіть не бачитися з ним. А втім, я й досі не знаю, чому він їхав зі мною. Коли ми прибули до Веракрус, Стеен поселився в такому готелі, який не можна назвати інакше, як злодійське кубло. До речі, він добре знає Веракрус. У мене таке враження, ніби він раніше довгий час жив тут. Уже через кілька днів він лишився без грошей і прийшов до мене просити в борг.
— Сподіваюсь, ви йому нічого не дали?
— Звичайно, ні! Як я могла? Не дочекавшись Нево, я й без того з кожним днем дедалі більше турбувалася, чи вистачить мені одержаного авансу.
— Це ви правильно зробили! — погодився з нею Петер.
Він був радий, що вже тоді, коли врятував її, не помилився в ній і що вона справді виявилася відвертою і щирою.
— А що сталося з моряком? — спитав він потім.
— На жаль, цього я вам не можу сказати. Він більше не приходив до мене. — Вона полегшено зітхнула.
Настала пауза. Петер поглянув на свій ручний годинник.
-. Чи не прогулятись нам трошки по місту? У мене був такий намір ще до вашого приходу. Крім того, прогулянка створює кращі умови для бесіди. — При цьому він, мов хлопчина, променистими очима подивився на неї й додав жартома: — Я навіть не мріяв про те, що мені доведеться гуляти по Веракрус з такою гарною провідницею.
— Але ви на мене не особливо розраховуйте, — сміючись відповіла вона, — я дуже мало знаю це місто. В тому неприємному становищі, в яке я потрапила з вини Нево, у мене не було бажання гуляти по місту.
— Це цілком зрозуміло, — погодився Петер, відчиняючи перед нею скляні двері.
Проминувши чергового портьє, вони вийшли з готелю на площу. Норріс, здавалося, забула про всі свої клопоти.
— Я пропоную пройти по Авеню Жореса, там тінисті дерева.
Петер погодився. Він почував себе з нею цілком щасливим. Тепер його навіть не дратували галасливі й брудні вуличні хлопчаки.
Якийсь час ішли мовчки. Петер крадькома розглядав свою супутницю в профіль. Потім знову почав розмову:
— А що ж сказав Стеен, коли Нево не приїхав у призначений час?
— Стеен дуже лаявся й дико погрожував Нево. Тоді мені ці погрози нічого не говорили, а тепер я дещо розумію.
Говорячи це, чарівна провідниця Петера спритно пробиралася крізь людський вир, що заповнив площу Альбукерк.
Її цікавий супутник тимчасом спитав:
— А ви можете пригадати, що саме Стеен говорив тоді?
— Він говорив щось про ящики, про те, що він нібито добре знає, що в них запаковано. Якщо Нево покине його напризволяще, то він, мовляв, щось розповість мексіканському урядові. Оце й усе з того, що я запам'ятала.