— Ні, дякую, я не курю. Але досить вам мучити мене, говоріть уже!
— Гм, — досить флегматично промурмотів Петер. — Це так швидко не поясниш, тут мені доведеться повернутися далеко назад.
Петер запалив сигарету і, затягнувшись разів зо три, почав:
— Власне кажучи, ми з вами давні знайомі. Саме я натрапив на вас тоді на одній з вулиць Західної набережної й одніс до лікаря.
Петер напружено чекав, яке враження справить на неї це відкриття.
Очі Норріс широко розкрилися від здивування:
— Як? Це були ви?
— Так, — просто відповів він, прямо дивлячись на неї.
Норріс втратила самовладання і не могла вимовити ні слова. Нарешті вона, вкрай збентежена, промурмотіла:
— Це для мене велика несподіванка. В такому разі я повинна хоч тепер подякувати вам за це. — Вона розгублено дивилася на нього.
— Ви, мабуть, до цього часу думали, що той самий незнайомець забрав у вас гроші. Правда ж?
Її вродливе обличчя зашарілося. Вона зніяковіло кивнула. Але одразу ж до неї повернувся дар мови.
— Я ж навіть підозрівати не могла, що ви… А тепер усе це виглядає зовсім інакше.
Карі очі Норріс випромінювали тепло, коли вона через стіл подала Петерові руку і сказала:
— Ви багато добра зробили для мене, пане Тербовен! Я дуже вдячна вам!
Не пускаючи її руки з своєї, Петер відповів:
— Я б нічого не мав проти того, щоб зробити те саме ще раз.
Вона не одразу зрозуміла, що він має на увазі. Потім її щоки густо почервоніли, й вона, обережно звільняючи свою руку, удавано обурено сказала:
— Ах так! Он що вам сподобалось!
Петер весело засміявся:
— Якби мені знову трапилась пагода, я з задоволенням поніс би вас ще далі, хоча ви й не легенька. Але будемо сподіватися, — уже серйозно закінчив він, — що з вами більш ніколи нічого такого не скоїться.
Під кінець вони обговорили свою майбутню спільну подорож. Петер ознайомив свою супутницю з усіма приготуваннями, які він зробив досі, і вона швидко ввійшла в свою нову роль.
Вперше після трагічного кінця експедиції свого батька молодий Тербовен був жвавий і пустотливий. Його настрій передався Норріс. Зустріч з земляком вона сприйняла, як визволення з заслання.
— У мене таке почуття, ніби мене всю ніч мучив жахливий кошмар, а тепер я прокинулась у ясний сонячний день.
Сонце вже сідало, наближалася ніч, а вони все ще сиділи в кафе на бульварі, серед чужих людей і чужої мови, але не помічали цього. Вони старанно розробляли плани й поміж ділом, як веселі діти, піддражнювали одне одного.
Раптом настала ніч: тут не буває тривалих присмерків, як у північних широтах.
Коли спалахнуло електричне світло, Норріс рішуче сказала:
— Ну, а тепер мені час уже повертатися й до готелю.
Він незадоволено зморщив носа:
— Обов'язково вже зараз? Нам ще так багато треба обговорити!
— Саме для цього у нас ще буде час завтра, — не задумуючись відповіла вона і встала.
— Я проведу вас, — сказав Петер.
У світлі електричних ліхтарів Авеню Жореса мала зовсім інший вигляд. І взагалі все місто вночі змінило своє обличчя. Всюди спалахували й переморгувалися різнокольорові світлові реклами — ціла симфонія барвистих вогнів.
— Куди міг подітися цей Стеен? — через якийсь час несподівано спитав Петер. — Може, варто було б розшукати його. Тепер він повинен бути схильним дещо розповісти про Нево.
— Ви що, хочете зараз іти знов у місто? — стривожено запитала Норріс. — В такий час небезпечно ходити в районі гавані. Я дуже прошу вас не робити цього!
Її супутник засміявся:
— Чого ви так боїтесь? Тут же немає Західної набережної.
— Ой, не говоріть так, — серйозно відповіла вона. — Портові міста всі однакові. Досі Стеен жив у матроській нічліжці Хозе Акіла, на вулиці Віго. Але краще буде, якщо ви сходите туди завтра, вдень! — І трохи тихше додала: — Завтра я могла б вам показати туди дорогу.
— Ах, навіщо вам турбуватись! Краще я піду до нього сам. Нехай би з кимсь іншим, а з ним я якось впораюсь!
Вона стурбовано дивилася на Петера; його поведінка не подобалась їй.
Дівчина розпрощалась перед яскраво освітленим порталом її готелю, домовившись перед тим про час і місце зустрічі на другий день. Петер дивився услід Норріс, аж поки вона не зникла в застеленому килимами вестибюлі готелю.
31
Якщо ви вже потрапили в район міста, що прилягає до гавані, то вам не доведеться довго шукати матроську нічліжку Хозе Акіла. Споруда така стара, що ніхто з мешканців цих провулків не знає, з якого часу вона там стоїть; до того ж ця нічліжка славнозвісна чи горезвісна — залежно від того, як дивитися на речі — від Ванкувера до Порте Аллегре.