Смілива спроба Петера викликати у присутніх патріотичні почуття виявилася вдалою, бо ледве він вимовив ці слова, як крізь натовп протиснувся присадкуватий, чорноволосий чоловік з безперечно індійськими рисами обличчя й підійшов до Стеена.
Хоча контрабанда для всіх присутніх тут сумнівних рицарів честі аж ніяк не була заняттям, що принижує їхню гідність, — усі вони в більшій чи меншій мірі займалися нею, — проте в них жевріла стара ненависть до тих іноземців, які викрадали скарби їхнього славетного минулого.
Лише один рябий од віспи мулат, заклавши руки в кишені штанів, ступив кілька кроків наперед і вигукнув глузливо:
— Ну так що ж? Оце й усе?
Петер повернувся до нього й спокійно відповів:
— Ні, це ще не все! При цьому вони з янкі ще й мого батька вбили.
Велетень-мексіканець, що, як видно, був тут верховодом, при цих словах знову повернувся до Петера.
Злісні наклепи Стеена потонули в шумі обурених вигуків присутніх.
Петер сміливо глянув в енергійне, правильної форми обличчя мексіканця. Той розкрив рота, блиснувши білосніжними зубами:
— Сеньйоре, ми віримо вам більше, ніж цьому жалюгідному псові!
Він зробив невелику паузу, уважно дивлячись на європейця. Потім злегенька похитнувся, ніби вклоняючись Петерові.
— Сподіваюсь, ви не заперечуватимете проти того, щоб ми придивилися ближче до цього суб'єкта. Нас зацікавило те, що ви тільки-но сказали нам.
Петер машинально кивнув головою. Цей раптовий поворот в подіях трохи спантеличив його. Він навіть не зрозумів толком, що, власне, хотів зробити цей своєрідний мексіканець.
А той з величним жестом повернувся до натовпу і, витягнувши руку, показав на Стеена:
— Цей тип своїми підозрілими розмовами вже давно привертає до себе нашу увагу. Це він шпигун!
Велетень підбурливо штовхнув у плече чорноволосого, який усе ще стояв перед п'яним боцманом:
— Ану, Хернан, дай йому по заслузі!
Миттю, ніби по команді, всі відступили під колишнього, боцмана. Той, мов зацькований звір, швидко озирнувся навколо, але про втечу нічого було й думати. Його сп'яніння на очах зникало, поступаючись місцем відчайдушній рішучості. Обличчя його враз похмурніло.
Чорноволосий мускулистий мексіканець відскочив на крок назад і гукнув англійською мовою:
— Ану, захищайся, брехун! Захищайся, якщо не хочеш, щоб на тебе дивилися, як на жалюгідного пса!
В цю мить хтось штовхнув Стеена в спину. Він поточився наперед до чорноволосого, що вже підстерігав його.
Блискавично зметнулася вгору стиснута в кулак рука індійця і, наче ковальським молотом, стукнула моряка прямо в широке, опухле обличчя.
Стеен поточився назад і, в свою чергу, ударив зверху вниз, як дроворуб. Але удар його був неточний і слабкий.
Пригнувшись, як пантера, мексіканець блискавично молотив його короткими стусанами, примовляючи за кожним ударом:
— Ось тобі… ось тобі… ось тобі!..
Стеен протверезився і, мов розлютований бик, накинувся на свого супротивника.
Чорноволосий чекав цієї атаки. З котячою спритністю він одскочив набік і, коли Стеен, промахнувшись, подався наперед, ребром долоні вдарив його під щелепу. Це був удар такої сили, що масивне тіло моряка захиталося від нього, з горла вирвався хрипкий стогін. Проте Стеен стояв, як стовбур. Він навіть несподівано так ударив чорноволосого в груди, що той відлетів на кілька кроків назад. Моряк, очевидно, був людиною незвичайної сили, але йому бракувало тієї спритності, якою відзначався його супротивник.
Вони знову стали один перед одним. У Стеена на обличчі вже видно було жахливі сліди ударів кулаком. Під очима набухли синяки, а опухле обличчя стало червоним, як варений рак. Мексиканець, навпаки, спокійно й холодно поглядав на свого противника, не пропускаючи жодної нагоди для нового удару.
Петером більше ніхто не цікавився. Від кулачних бійців його вже відділяла щільна людська стіна, бо сюди щохвилини стікалися від інших столів усе нові й нові глядачі, які з захопленням стежили за відчайдушним поєдинком.
Петер скористався цим зручним моментом. Пробираючись до вихідних дверей, він ще встиг побачити, як Стеен з заюшеним кров'ю обличчям гепнувся на підлогу. Одним стрибком Тербовен вискочив на вулицю. Йому повезло: прямо перед ним зупинилось таксі. Петер ще тільки зачиняв за собою дверцята, як машина вже рушила — досвідчений шофер одразу правильно оцінив ситуацію.
Петер полегшено зітхнув: бурхливий нічний содом вулиці Віго лишився позаду. Машина з великою швидкістю мчала його до готелю.