Швидко згорнувши план, Петер обережно оглянувся навкруги й пересвідчився, що за ним ніхто не стежить. Тільки Евеліна, мабуть, щось помітила, бо запитливо дивилася на нього зляканими очима.
Петер побачив поштову скриньку і полегшено зітхнув. Згорнута карта була завбільшки з великий конверт. Петер негайно вийняв автоматичну ручку і написав на карті:
Містеру Гуліо,
кореспондентові «Геральдо де Мексіко»,
місто Мехіко.
Без марки — їх у нього все одно не було — вкинув «лист» у скриньку. І коли карта, глухо стукнувши, упала на дно скриньки, Петерові наче камінь із серця звалився.
Евеліна Норріс мовчки здивовано дивилась на нього. Нарешті Петер повернувся до неї і прошепотів:
— Панові Гуліо!
Дівчина нічого не зрозуміла. А тут саме підійшла їхня черга на перевірку. Готельний слуга вже поклав чемодани на контрольний стіл, а Петер вийняв свої документи.
Службовець митниці, що перевіряв їхні паспорти, несподівано встав і почав шептатися з багажними контролерами. Петер перехопив їхні допитливі погляди і все зрозумів. Але тепер, коли він знав, що небезпечний план військового порту надійно лежить у поштовій скриньці, у нього навіть вистачило сил відповісти на ці погляди привітною посмішкою. Як він і передбачав, перевірка проводилась надзвичайно грунтовно і строго: промацували навіть костюм. Нарешті, черга дійшла і до професора. Коли ж нічого такого, що було заборонено мати з собою або за що треба було сплатити мито, не було знайдено, службовці стали привітнішими і, кінець кінцем, один з них приклав до паперів спасенну печатку.
Коли Петер вийшов з приміщення і легенький солонуватий вітер з моря повіяв йому в обличчя, безмежно радісно стало у нього на душі. Там стояв пароплав, що мав відвезти їх на батьківщину, а поряд з ним були батько, якого він знову знайшов, і наречена, що закохано й щасливо дивилась на нього. І від усвідомлення всього цього настрій Петера ставав ще радіснішим.
35
Ювелір — літній, сивий чоловік — зважував на долоні масивний на вигляд золотий браслет. Перед ним на блискучій скляній поверхні прилавка лежав другий, такий же самий.
Зсунувши свої окуляри в золотій оправі вгору, аж на лоба, ювелір почав розглядати дивний візерунок. Так минув певний час. Здавалося, старий зовсім забув, що перед ним стоїть гарненька, елегантна дама, чекаючи на відповідь.
— Так, — сказав нарешті старий, усе ще оглядаючи рідкісну річ, — значить, ви хочете продати обидва ці браслети?
Він знову встановив окуляри на місце і пильно подивився на даму в дорогій соболевій шубі, його допитливий погляд зустрівся з трохи непевним поглядом її сіро-зелених очей. Потім ювелір зітхнув, поклав браслет на прилавок поряд з іншим і зовсім не по-купецькому сказав:
— Вартість цих браслетів важко навіть визначити, бо їхня історична цінність набагато перевищує ціну золота, з якого вони виготовлені, а я, на жаль, можу заплатити лише за золото.
Бельмонт — це була вона — нічого не відповіла йому. Вона лише нервово перебирала пальцями свої рукавички. Не відриваючи погляду від браслетів, ювелір спитав її:
— Я не хочу бути надто цікавим, але оскільки ці браслети дуже й дуже стародавні, мені хотілося б знати, звідки вони у вас. Ми не могли б ви сказати мені про це?
Бельмонт машинально поправила локон, що впав їй на лоб, і відповіла своїм густим грудним голосом:
— Мій чоловік кілька років тому привіз їх з Юкатану.
Ювелір кивнув головою:
— Я так і думав, але… не знаю…
Він удруге зсунув окуляри на лоб й підніс один з браслетів до короткозорих очей. Знову минув деякий час, поки ювелір пильно оглянув з усіх боків цю старовинну й дорогоцінну оздобу.
Нарешті він показав на незвичайні фігурки звірів, вигравірувані вздовж усього золотого обруча.
— Таких фігурок я досі ніколи не бачив на знахідках старомексіканського періоду. На мою думку, ці браслети, мабуть, набагато давнішого походження.
— Може й так, — невпевнено відповіла власниця браслетів, — але я хочу збутися їх, бо вони принесли мені нещастя. Тому я хочу продати їх.
— Але в такому разі ви прийшли не туди, куди слід. Я можу заплатити вам лише частину справжньої вартості цих браслетів. Вам треба було запропонувати їх якомусь знавцеві, що колекціонує такі речі.
Бельмонт похмуро глянула на нього.
— Бачите, — продовжував він, — я людина чесна і тому звертаю вашу увагу на це; я ж не збираюсь одурити вас.