На можливість правильного оцінювання законності або незаконності наказу впливають різні обставини, а саме: професійний досвід, ступінь усвідомлювання реальної обстановки та деякі інші чинники[13]. У деяких ситуаціях, коли існує різний ступінь обізнаності про конкретні обставини реальної обстановки, протиправність виконання наказу об’єктивно може бути усвідомлена лише підлеглим, а не начальником, який віддав наказ. Невиконання підлеглим наказу, протиправність якого відома лише йому, не можна кваліфікувати як злочин.
Непокору слід вважати закінченим злочином із моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту його умисного невиконання незалежно від настання наслідків.
Із суб’єктивної сторони відкрита відмова виконати наказ начальника здійснюється тільки з прямим умислом. Інше умисне невиконання наказу може бути здійснено також тільки з прямим умислом.
Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними і для його кваліфікації значення не мають.
Суб’єктом злочину може бути військовослужбовець чи військовозобов’язаний під час проходження зборів, який за своїм службовим становищем чи військовим званням є підлеглим начальникові, який віддав наказ.
У ч. 2 ст. 402 КК передбачено відповідальність за непокору, вчинену групою осіб або яка спричинила тяжкі наслідки.
Групова непокора передбачає злочинну дію двох або більше осіб, об’єднаних спільністю умислу. Вчинення злочину групою осіб визначене у ч. 1 ст. 28 КК і має місце тоді, якщо у ньому беруть участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою. За цієї форми співучасті всі виконавці (співвиконавці) виконують у повному обсязі чи частково об’єктивну сторону складу злочину. У цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до діяльності іншого (інших) у процесі вчинення злочину, коли злочин уже розпочався, але ще не закінчився. У разі непокори, вчиненій групою осіб, кожний, хто відмовився виконати наказ начальника, усвідомлює, що непокора здійснюється ним разом з іншою особою у складі групи. Для групової непокори наявність попередньої змови не є обов’язковою. За цією нормою кваліфікуються також дії винних осіб, які вчинили злочин за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28 КК) чи у складі організованої групи осіб (ч. 3 ст. 28 КК). Якщо група осіб вчинила злочин з попередньою змовою, це означає, що у ньому брали участь особи, які заздалегідь домовилися про спільне вчинення злочину. Злочин вважається вчиненим організованою групою, якщо у його вчиненні брали участь декілька осіб (три та більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання.
До тяжких наслідків невиконання наказу слід відносити: зрив виконання бойової операції чи завдання, пошкодження бойової техніки та устаткування, утворення реальної небезпечності для життя та здоров’я особового складу підрозділу, спричинення тяжкого або середньої тяжкості пошкодження, загибель людей, заподіяння великої матеріальної шкоди, зниження боєздатності військових частин та підрозділів тощо. Зазначене поняття є оцінним, і його зміст у кожному конкретному випадку вчинення злочину залежить від обсягу заподіяної шкоди, її характеру, обсягу витрат та ресурсів, які слід використати для усунення заподіяної шкоди, ступеня негативного впливу на об’єкт кримінально-правової охорони тощо.
Для притягнення до кримінальної відповідальності завжди слід установити наявність необхідного причинного зв’язку між непокорою та настанням тяжких наслідків.
Психічне ставлення до тяжких наслідків може виявлятися лише в необережній формі вини.
У ч. 3 ст. 402 КК передбачено підвищену кримінальну відповідальність за непокору, вчинену в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
§ 3. Невиконання наказу
Стаття 403. Невиконання наказу
1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, —
карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.
13
Сызранцев, В.Г. Воинские преступления [Текст] / В.Г. Сызранцев. — СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. — С. 31.