Шкода, заподіяна особі, безпосередньо впливає на ступінь суспільної небезпечності вчиненого військового злочину, а характер цієї шкоди може бути визнаний однією з кваліфікуючих обставин. Цей злочин за своєю конструкцією є двохоб’єктним, в якому безпосереднім об’єктом виступає встановлений порядок підлеглості та військової честі, що забезпечує нормальну службову діяльність командирів (начальників) або інших осіб, що виконують обов’язки по військовій службі[14]. Додатковим, факультативним об’єктом цього злочину є життя, здоров’я, тілесна недоторканність начальників або інших осіб, що виконують покладені на них обов’язки з військової служби.
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 404 КК, може виявлятися у таких альтернативних формах: 1) опір начальникові, а також іншій особі, яка виконує покладені на неї обов’язки військової служби; 2) примушування цих осіб до порушення покладених на них обов’язків по військовій службі. Потерпілими від злочину можуть бути начальники та інші особи, які виконують обов’язки з військової служби.
Начальником є особа, якій постійно чи тимчасово підлеглі інші військовослужбовці.
Іншими особами, які виконують обов’язки з військової служби, є військовослужбовці: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової і надстрокової служби та військової служби за контрактом Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, військ цивільної оборони, а також інших військових формувань, які створюються Верховною Радою України, стратегічних сил оборони, які дислокуються на території України, військовослужбовці-жінки, курсанти військових навчальних закладів, які проходять військову службу (ст. 401 КК). До інших осіб, що виконують покладені на них обов’язки з військової служби, належать також військовослужбовці, що перебувають у складі караулів, патруля або нарядів внутрішньої служба, а також інші обов’язки по військовій службі.
Опором є активна фізична протидія здійсненню названими особами покладених на них службових обов’язків або обов’язків з військової служби. При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані безпосередньо проти особи, наприклад начальника (винний перешкоджає військовому начальнику здійснювати заходи щодо забезпечення дисципліни у військовому підрозділі та підтримання належної боєздатності), або проти предметів, необхідних для виконання названими особами своїх обов’язків (винний знищує письмовий наказ, який військовий начальник передав у підрозділ для виконання; засоби зв’язку та оперативного керування підпорядкованим начальнику підрозділом). Він може і не супроводжуватися насильством, а виражатися у створенні перепон, спробі вирватися під час затримання та ін.
Опір характеризується такими ознаками: 1) полягає в активних діях; 2) дії спрямовані на організм потерпілого та виявляються у застосуванні фізичної сили до нього або проти предметів, необхідних для виконання ним своїх обов’язків; 3) перешкоджає (протидіє) виконанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноважень; 4) дії винного вчиняються під час виконання потерпілим покладених на нього обов’язків.
Для об’єктивної сторони необхідно, аби опір виявлявся при виконанні зазначеними працівниками службових обов’язків чи обов’язків з військової служби. При опорі винний намагається не допустити виконання начальником або іншою особою службових обов’язків, не дати йому можливості діяти в даній конкретній ситуації відповідно до закону, вимог військових статутів або наказу начальника. Як правило, перед опором відбувається якесь порушення військової дисципліни, а сам опір є реакцією підлеглого на правомірні дії начальника (особи, яка виконує певні обов’язки з військової служби) по припиненню порушень. Це, наприклад, випадки перешкоджання інспектору ВАІ затримати військовослужбовця, який порушив Правила дорожнього руху, командиру — відправити підлеглого, якого заарештовано в дисциплінарному порядку, на гауптвахту тощо.
14
Закон України від 24 березня 1999 р. «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (статті 11, 33, 34).