караються позбавленням волі від п’яти до десяти років.
Суспільна небезпечність злочину визначається тим, що погроза порушує встановлений порядок відносин між начальниками і підлеглими, може дійсно злякати начальника, негативно вплинути на його службову діяльність, призвести до зниження вимогливості щодо підлеглих, ослаблення військової дисципліни.
Військова дисципліна як необхідна умова постійної боєспроможності військових частин та підрозділів досягається повсякденною вимогливістю командирів (начальників) до підлеглих, повагою до особистої гідності військовослужбовців, умілим поєднанням і правильним застосуванням засобів переконання та примушення.
Необхідною умовою успішного виконання завдань щодо забезпечення військової дисципліни, покладених на командирів (начальників), є охорона їх недоторканності, життя та здоров’я. Погроза стосовно начальника або насильницькі дії стосовно нього спрямовані проти військової підлеглості, мають велику суспільну небезпечність, оскільки ускладнюють, а інколи взагалі роблять неможливим виконання командиром (начальником) своїх статутних обов’язків. Крім того, ці дії заподіюють шкоду життю, здоров’ю та особистій (фізичній і психічній) недоторканності начальника. Злочин унеможливлює виконання командиром (начальником) своїх обов’язків, керування діями підлеглих в інтересах військової дисципліни та порядку.
Безпосереднім об’єктом злочину є порядок беззастережного підкорення начальнику, що встановлений у Збройних Силах і забезпечує йому можливість керувати діяльністю своїх підлеглих в інтересах військової служби. Додатковим об’єктом є життя, здоров’я та особиста недоторканність начальника.
З об’єктивної сторони злочин може виявлятися у таких формах:
1) погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальнику або знищенням чи пошкодженням його майна у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби (ч. 1);
2) заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби (ч. 2).
Під погрозою щодо начальника слід розуміти такий протиправний вплив на нього, який має на меті залякати його вчиненням вбивства, заподіянням тілесних ушкоджень чи нанесенням побоїв або знищенням чи пошкодженням його майна з метою домогтися від нього відмови від належного виконання обов’язків з військової служби. Для складу цього злочину необхідно, аби погроза була адресована начальнику; була висловлена у зв’язку із виконанням ним обов’язків з військової служби; полягала в залякуванні вбивством, заподіянні тілесних ушкоджень чи побоїв або знищенні чи пошкодженні його майна; була наявною та реальною.
За відсутності хоча б однієї із зазначених ознак відсутній і склад розглядуваного злочину.
Погроза є психічним насильством. Вона може виявлятися у будь-якій формі: висловлюванні (усно, письмово, із застосуванням технічних засобів), а також у жестах або інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого. Реальність погрози визначається у кожному конкретному випадку із урахуванням обставин справи, зокрема форми її висловлення, можливості реалізувати погрозу негайно чи після спливу порівняно нетривалого часу, впливу, який вона справила на начальника, а також тих негативних наслідків, які могли бути зумовлені цією погрозою. Нереальною є така погроза, якщо її здійснення зумовлено обставинами, які в теперішній час відсутні, а можливість їх настання в майбутньому є непевною та не залежить від підлеглого чи начальника (наприклад, погроза вбити начальника на фронті, коли почнеться війна).
Під погрозою вбивством слід розуміти виражений ззовні та доведений до відома потерпілого намір протиправно позбавити його життя за наявності у нього обґрунтованих підстав побоюватися її виконання.
Під погрозою заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв слід розуміти погрозу заподіяння начальнику різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень чи побоїв, тобто наслідків, передбачених статтями 121, 122, 125, 126 КК. При цьому ступінь небезпечності насильства для здоров’я потерпілого на кваліфікацію не впливає.
Заподіяння начальнику тяжкого тілесного ушкодження кваліфікується за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 405 та ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК). Це зумовлено тим, що застосування насильства щодо потерпілого у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, яке призвело до заподіяння йому умисного тяжкого тілесного ушкодження, утворює ознаки самостійного (ст. 121 КК), більш небезпечного злочину, ніж злочин, передбачений ч. 2 ст. 405 КК, і притягнення винного до відповідальності лише за ч. 2 ст. 405 призведе до фактичного звільнення від відповідальності за більш небезпечний злочин.