Крім того, за сукупністю злочинів повинно кваліфікуватися викрадення вартовим майна з охоронюваного ним об’єкта (статті 418 та 410 КК). Викрадення вартовим зброї, бойових припасів, вибухових речовин з об’єкта кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених цією статтею, і за ст. 262 КК.
Так, військовий суд Запорізького гарнізону визнав винним і засудив за ст. 418 КК молодшого сержанта Ткача В. і рядового Краснощокова Д., які під час охорони складу з бойовими припасами викрали 28 снарядів, чим порушили ст. 100 Тимчасового статуту гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України, спричинили шкідливі наслідки, для попередження яких призначена ця варта, тобто порушили статутні правила вартової служби. Вони також притягнені до кримінальної відповідальності за ст. 262 КК («Викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів») та визнані винними у вчиненні замаху на збут артилерійських снарядів, що передбачено ст. 263 КК[45].
Отже, винні притягнені до кримінальної відповідальності за сукупністю злочинів, передбачених статтями 418, 262 та 263 КК.
Суб’єктивна сторона порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання може виражатися у будь-якій формі вини. Деякі порушення можуть вчинятися лише умисно, наприклад залишення поста або допущення на пост сторонніх осіб. Інші порушення можуть бути вчинені через необережність. Це може бути сон на посту або через недостатню уважність під час вартової служби сторонні особи проникли на охоронюваний об’єкт.
Що стосується тяжких наслідків, то відносно них також можлива як умисна (прямий чи непрямий умисел), так і необережна (злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість) форма вини.
Під час несення вартової служби чи патрулювання відповідні особи набувають значних повноважень, особливо в ситуаціях, коли вчиняється посягання на охоронюваний об’єкт або на вартового чи патруля. Ці особи озброєні вогнепальною зброєю і мають право застосовувати її при нападі на них або на охоронюваний об’єкт. В особливо складних ситуаціях можуть виникати питання про уявну оборону, коли реального суспільно небезпечного посягання не було й особа помилково припускала наявність такого посягання. Залежно від конкретних обставин у таких ситуаціях можливі різні варіанти відповідальності.
Відповідальність за заподіяну шкоду не настає у разі, коли обстановка, що склалася, давала достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання і вартовий чи патрульний не усвідомлював і не міг усвідомлювати помилковості свого припущення.
Якщо він не усвідомлював і не міг усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищив межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, він підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж необхідної оборони.
Якщо вартовий або патрульний знаходився в обстановці, коли не усвідомлював, але міг усвідомлювати відсутність реального посягання, він підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.
Суб’єктом порушення правил вартової служби є особи, які входять до складу варти: начальник варти, чатові, вартові, розвідні, помічники начальника варти, водії транспортних засобів варти, а у варті при гауптвахті — вивідні і конвойні, а також особи, які керують несенням служби варти: черговий по вартах та його помічник, черговий по частині та його помічник. У варті з охорони штабів (пунктів управління) від бригади і вище, а також з охорони установ, крім перелічених осіб, можуть призначатися вартові контрольно-пропускних пунктів[46].
Для безпосередньої охорони та оборони об’єктів зі складу варти виставляються чатові. Чатовий — це озброєний вартовий, який виконує бойове завдання щодо охорони та оборони дорученого йому поста[47]. Постом називається все доручене для охорони та оборони чатовому, а також місце або ділянка місцевості, на якій він виконує свої обов’язки[48].
46
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. 101).