З об’єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю[59] (ч. 1), а також за втрату документів або матеріалів, що містять цю таємницю, предметів, відомості про які становлять державну таємницю (ч. 2). У випадках розголошення військовослужбовцем інших відомостей, які становлять державну таємницю, втрати документів або матеріалів, що містять цю таємницю, предметів, відомості про які становлять державну таємницю, відповідальність настає за статтями 328 та 329 КК.
Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, полягає у тому, що особа, яка володіє ними, порушуючи встановлену заборону, повідомляє їх, внаслідок чого вони стають надбанням сторонніх осіб.
Злочинне розголошення цих відомостей може бути усним або письмовим, шляхом показування чи передавання стороннім особам документів чи предметів, які становлять державну таємницю військового характеру.
Під втратою документів або матеріалів, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, предметів, відомості про які становлять державну таємницю, слід розуміти вихід носія інформації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який становлять державну таємницю, поза волею особи, якій вони були довірені, із правомірного володіння. Час, на який були втрачені ці предмети (назавжди або на деякий час), не має значення для кваліфікації.
Суб’єктивна сторона розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, характеризується як умисною, так і необережною формою вини, а втрата документів або матеріалів, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, предметів, відомості про які становлять державну таємницю, — тільки необережною формою вини. До настання тяжких наслідків суб’єкт ставиться необережно.
Тяжкість наслідків, передбачених ч. 3, встановлюється з огляду на конкретні обставини. До них можна віднести випадки, коли розголошене стало відоме іноземним розвідкам і використовується ними на шкоду інтересам України.
Суб’єктами цих злочинів можуть бути військовослужбовці рядового, сержантського складу, військовослужбовці за контрактом, прапорщики, мічмани і офіцери незалежно від їх службового становища[60]. За ст. 422 КК не може притягатися до відповідальності військовослужбовець у випадках втрати документів, предметів чи матеріалів, які містять державну таємницю військового характеру, якщо вони не були довірені йому по службі, а перебували у нього випадково.
1. Відмежування розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості, від державної зради та шпигунства.
2. Мотиви та мета розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, та їх значення для кваліфікації.
Розділ VIII. Військові злочини у сфері службової діяльності
§ 1. Загальна характеристика військових злочинів у сфері службової діяльності
Військові злочини у сфері службової діяльності передбачені статтями 423–426 КК. Вони є спеціальним видом щодо відповідних загальнокримінальних службових злочинів, тому при їх аналізі слід виходити з тих положень, що розкривають загальні об’єктивні та суб’єктивні ознаки службових злочинів, відображених у відповідних статтях розділу XVII Особливої частини КК. Крім того, при з’ясуванні змісту поняття військової службової особи слід керуватися приписами щодо загальнокримінального визначення службової особи, які містяться у ч. 3 ст. 18 чинного КК України.
Безпосереднім об’єктом військових злочинів у сфері службової діяльності є суспільні відносини, що полягають у забезпеченні встановленого порядку здійснення військовими командирами (начальниками) своїх функцій.
Злочинам даної групи притаманний спеціальний суб’єкт, а саме військова службова особа. Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків або виконують такі обов’язки за спеціальним дорученням повноважного командування. Зазначені особи наділені правом здійснювати по службі дії, що мають юридичне значення.
59
Положення про порядок надання та переоформлення допуску громадян України до державної таємниці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 р. № 878; Положення про порядок і механізм формування та опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. № 278; Звід відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ), затверджений наказом Державного комітету України з питань державних секретів від 31 липня 1995 р. № 47.
60
Перелік психічних захворювань, за наявності яких громадянин не може бути допущений до державної таємниці, затверджений наказом МОЗ і Державного комітету України з питань державних секретів від 15 грудня 1994 р. № 340/46.