Фізичне насильство при перевищенні влади чи службових повноважень може полягати у незаконному позбавленні волі, нанесенні ударів, вчиненні дій, що мають характер мучення, спричиненні побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Так, військовим судом Запорізького гарнізону за ч. 2 ст. 424 КК України було засуджено молодшого сержанта М., який 3 березня 2004 р. був черговим по роті та шикував особовий склад роти на вечерю. У туалетній кімнаті він знайшов рядового Г., який не бажав встати до строю. М. перевищив свою владу та застосував до підлеглого фізичне насильство, а саме: два рази вдарив його по обличчю та сім разів по спині, чим спричинив легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я[63].
Психічне насильство може бути виражене у погрозі заподіяння фізичної шкоди підлеглому або фізичного чи психічного насильства щодо його близьких родичів. Спричинення внаслідок перевищення влади чи службових повноважень тяжких тілесних ушкоджень або смерті, незалежно від форми вини, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 3 ст. 424 КК і тією статтею чинного КК, що передбачає відповідальність за вбивство чи нанесення тяжких тілесних ушкоджень (статті 115, 119 або 121 КК).
Істотною шкодою, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 2 примітки до ст. 423 КК). Так само, як і при зловживанні владою, істотна шкода може бути й нематеріального характеру (наприклад, невиконання бойового завдання).
Так, вироком військового суду Київського гарнізону від 7 травня 2001 р. Л. засуджено за п. «а» ст. 2542 КК України 1960р. із застосуванням ст. 45 КК на один рік позбавлення волі умовно з іспитовим строком один рік та сплатою штрафу в розмірі 680 грн. Л. визнано винним у перевищенні влади з корисливих мотивів, що завдало істотної шкоди, за таких обставин.
Увечері 3 листопада 2000р. Л., виконуючи обов’язки чергового по частині та будучи начальником за посадою і військовим званням для С. І. та С. О., на прохання останніх дозволив їм залишити розташування частини до ранку, за що отримав від них продукти харчування.
Увечері 10 листопада того самого року він удруге вчинив такі ж дії щодо зазначених підлеглих із умовою отримання від них у подальшому продуктів харчування. Унаслідок цього вранці 11 листопада С. О., який чергував по їдальні, не впорався зі своїми обов’язками, що спричинило затримання сніданку особового складу частини та пов’язані з цим несвоєчасну зміну варти і порушення розпорядку дня.
У касаційній скарзі Л., стверджуючи, що він засуджений необґрунтовано, оскільки його вину у перевищенні влади не доведено, просив скасувати вирок і закрити справу за відсутністю в його діях складу злочину.
Ознайомившись із матеріалами справи, викладеними в касаційній скарзі, доводами та міркуваннями прокурора про необхідність її задоволення, військова палата Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга має бути задоволена з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 КК злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.
Кримінальна відповідальність за перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, передбачена п. «а» ст. 2542 КК, настає лише в тому разі, коли ці дії завдали істотної шкоди.
Як вбачається з постанови про притягнення Л. як обвинуваченого та обвинувального висновку, підсудному не ставилося у вину те, що його дії завдали істотної шкоди. За таких обставин у діях Л., описаних у зазначених процесуальних документах та у вироку, немає складу злочину, передбаченого п. «а» ст. 2542 КК, і він засуджений за цим законом необґрунтовано. У зв’язку з викладеним, а також беручи до уваги те, що вчинене Л. не містить складу будь-якого іншого злочину, військова палата Верховного Суду України вирок скасувала, а справу закрила на підставі п. 2 ст. 6 КПК[64].
Питання про те, що необхідно розуміти під тяжкими наслідками, вирішується у кожному випадку, виходячи з конкретних обставин справи з урахуванням заподіяної злочином шкоди. У разі, якщо спричинена злочином шкода має матеріальний характер, то такою, що заподіяла тяжкі наслідки, визнається шкода, яка у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (див. п. 2 примітки до ст. 423 КК).
64
Ухвала Військової судової колегії від 25 вересня 2001 р. [Текст] // Рішення Верхов. Суду України. — 2002.