караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
Суспільна небезпечність цього злочину полягає в заподіянні шкоди порядку несення військової служби; потуранні вчиненню злочинних дій підлеглими військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів або працівниками і службовцями Збройних Сил України у зв’язку з виконанням службових обов’язків.
З об’єктивної сторони даний злочин може бути вчинено лише шляхом бездіяльності.
Під бездіяльністю військової влади розуміється невиконання службовою особою дій, які вона повинна була і могла виконати внаслідок покладених на неї законами, військовими статутами чи іншими нормативними актами обов’язків. Бездіяльність влади може полягати також у неперешкоджанні порушенням закону, військового обов’язку, військового порядку іншими особами, якщо відвернення таких порушень входило в обов’язки службової особи.
Диспозиція ч. 1 ст. 426 КК передбачає відповідальність за три самостійних види бездіяльності військової влади:
1) неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим;
2) непорушення військовою службовою особою, яка є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин;
3) невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду.
Два перших види бездіяльності військової влади вважаються закінченими з моменту невиконання військовою службовою особою обов’язків щодо припинення злочину, який вчиняється підлеглим, або непорушення військовою службовою особою, яка є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин. Тобто бездіяльність військової влади у перших двох формах законодавцем побудовано як злочин з формальним складом.
Третій вид бездіяльності військової влади сконструйовано як злочин з матеріальним складом, адже злочин у цій формі вважається закінченим з моменту настання істотної шкоди.
Для наявності складу злочинної бездіяльності необхідно встановити: 1) чи було покладено на певну службову особу обов’язок виконувати відповідні дії, невчинення яких ставиться їй у провину; 2) чи мала ця службова особа реальну можливість в конкретних умовах виконати такі дії; 3) чи дійсно даною службовою особою не було виконано відповідні дії.
Виходячи зі ст. 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на командирів (начальників) покладено обов’язок проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним ситуаціям і злочинам серед особового складу, своєчасно виявляти і усувати їх причини, аналізувати стан військової дисципліни та об’єктивно доповідати про все старшому командиру (начальнику).
При цьому не має значення, вчинено підлеглим військовий чи загальнокримінальний злочин. Водночас неприпинення злочину, вчиненого сторонньою особою, дії якої командир (начальник) контролювати не зобов’язаний, не можна кваліфікувати за ст. 426 КК. В окремих випадках така бездіяльність військової влади, якщо вона полягала у порушенні будь-яких спеціальних правил (наприклад, статутних правил вартової служби, несення бойового чергування тощо), утворює інший військовий злочин.
Обов’язок порушувати кримінальну справу щодо підлеглого, який вчинив злочин, і провадити дізнання відповідно до вимог ст. 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України покладено на командира полку (корабля) 1, 2 рангів, окремого батальйону.
При цьому органами дізнання визнаються: командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ — у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків або в розташуванні частини, з’єднання, установи.
Невиконання зазначених обов’язків з поважних причин виключає кримінальну відповідальність за непорушення кримінальної справи.
Інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, може полягати у неприпиненні правопорушень, що не є злочинами, незастосуванні відповідних заходів щодо приведення військ до стану бойової готовності, незабезпеченні виконання бойових завдань тощо. Обов’язковою ознакою цього складу злочину є заподіяння істотної шкоди, тобто він є злочином з матеріальним складом.