Корабельний статут ВМС зобов’язує командира корабля у складній і небезпечній обстановці вжити всіх заходів щодо врятування судна, а якщо це неможливо, то забезпечити організоване залишення корабля: у першу чергу висадити хворих та поранених, а за наявності цивільних осіб — дітей та жінок, потім чоловіків, військовослужбовців, не задіяних у рятуванні корабля, і в останню чергу — особовий склад команди судна. Якщо аварія трапилась у мирний час, командир зобов’язаний вжити заходів щодо посадження корабля на мілину. У воєнний час поблизу свого узбережжя діяти так само, як і в мирний час, а біля узбережжя супротивника капітан зобов’язаний затопити корабель у стані, що унеможливлює його підйом та відновлення неприятелем. Командир зобов’язаний врятувати вахтовий та навігаційний журнали, важливі та секретні документи, карти, а також грошові суми, а у разі необхідності — знищити їх з тим, щоб вони не дісталися неприятелю.
Переконавшись у тому, що врятувати корабель неможливо, командир приймає рішення про залишення корабля особовим складом. Члени команди мають право покинути військове судно тільки з дозволу командира. Лише після цього командир військового корабля має право залишити гинучий корабель особисто (ст. 156 Корабельного статуту).
Склад злочину в діях командира корабля буде у випадках, коли він встановив неминучість загибелі корабля, покинув його борт та при цьому не виконав повністю або частково покладені на нього обов’язки, які повинен був і мав об’єктивну можливість виконати. Якщо ж командир, наприклад, не евакуював певну частину військового майна з гинучого корабля лише тому, що об’єктивно не мав на це часу, йому не можна ставити в провину невиконання до кінця своїх обов’язків, і склад розглядуваного злочину в його поведінці буде відсутній.
Об’єктивна сторона цього злочину з боку осіб із складу команди судна (друга форма) має свої особливості. Протиправне діяння полягає у тому, що особи зі складу команди військового корабля залишають борт гинучого судна без належного розпорядження командира. Порядок евакуації людей, майна, встановлення послідовності щодо вжиття заходів, необхідних для врятування корабля та, нарешті, прийняття рішення про його затоплення встановлюється командиром з урахуванням небезпеки, що виникла. Розпорядження щодо дій особового складу при аварії віддаються командиром корабля або командирами бойових частин та підрозділів. Залишення корабля з порушенням встановленого командиром порядку або без відповідного розпорядження утворюють склад злочину, що розглядається.
Вчинення цього злочину в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці слід розглядати як обтяжуючу відповідальність обставину, що утворює кваліфікуючий склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 428 КК.
Із суб’єктивної сторони вчинення даного злочину командиром корабля може бути як умисним, так і необережним. При умисній формі вини особа усвідомлює, що не виконала до кінця покладених на неї обов’язків та залишає судно; при необережній — суб’єкт злочину фактично не виконує до кінця покладених на нього обов’язків, хоча повинен був і міг у даній конкретній обстановці їх виконати. Залишення без дозволу гинучого корабля членами команди характеризується тільки умисною формою вини.
Суб’єктом злочину є командир військового корабля (перша форма злочину); будь-яка особа, що належить до особового складу команди корабля (друга форма злочину).
Інші військовослужбовці, які знаходяться на кораблі та не належать до особового складу команди, кримінальної відповідальності за ст. 428 КК не несуть. У разі їх непокори наказам командира корабля вчинене за наявності відповідних ознак може утворювати склад іншого злочину (ст. 402 КК), оскільки у разі аварії судна всі військовослужбовці повинні підкорятися командиру корабля.
§ 4. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю
Стаття 429. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю
Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю —
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
Військові статути та військова присяга покладають на військовослужбовця обов’язок захищати Україну, дотримуватися дисципліни під час несення служби, а у разі битви із супротивником — виконувати поставлене бойове завдання. Суспільна небезпечність самовільного залишення поля бою та відмови діяти зброєю під час збройного конфлікту є очевидною — послаблюється боєздатність Збройних Сил, порушується організація бойових дій, вноситься паніка у військові лави.