Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину є місце його вчинення. У диспозиції ст. 432 КК прямо вказується на вчинення відповідних дій на полі бою (про поняття «поля бою» див. аналіз до ст. 429 КК). До поля бою прирівнюється також ділянка тилу, яка піддалася обстрілу супротивником та на якій знаходиться поранений або вбитий.
Викрадення речей не на полі бою (наприклад, у санітарному потязі або шпиталі) утворює склад загальнокримінального злочину — це може бути крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК) тощо. Так само не кваліфікуватиметься як мародерство заволодіння відповідними предметами з уже похованих військовослужбовців. Такі дії слід розглядати яз злочин проти громадського порядку та моральності (ст. 297 КК).
Для мародерства не має значення, до якої армії належать поранені або вбиті, речі яких вилучаються винними, та коли саме відбувається протиправне вилучення речей — до бою, під час нього або вже після його закінчення.
Не може розглядатися як мародерство протиправне заволодіння речами здорових військовослужбовців, оскільки в самій диспозиції ст. 432 КК прямо говориться про викрадення речей, що знаходяться при поранених або вбитих. За наявності інших ознак вчинене слід розглядати лише як злочин проти власності.
Мародерство вважається закінченим злочином з моменту протиправного вилучення відповідного предмета.
Із суб’єктивної сторони мародерству притаманні прямий умисел на заволодіння речами вбитих і поранених та корисливі мотиви.
Суб’єктом даного злочину може бути лише військовослужбовець.
1. Поняття, система та загальна характеристика злочинів проти порядку несення військової служби на полі бою та в районі бойових дій.
2. Хто визнається суб’єктом здачі або залишення ворогові засобів ведення війни (ст. 427 КК)?
3. Чим відрізняється добровільна здача в полон (ст. 430 КК) від державної зради у формі переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (ст. 111 КК)?
4. Наведіть поняття та охарактеризуйте види військових кораблів як предмета злочину, передбаченого ст. 428 КК.
Розділ Х. Злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними конвенціями
§ 1. Загальна характеристика військових злочинів, відповідальність за які передбачена міжнародними конвенціями
Безпосереднім об’єктом злочинів, закріплених у статтях 433–435 КК, є суспільні відносини, що забезпечують порядок дотримання законів та звичаїв ведення війни в районі воєнних дій. Такий порядок вироблено міжнародною спільнотою та відображено у низці міжнародно-правових актів, ратифікованих і Україною. Перш за все це Гаазькі угоди, прийняті 5 (18) жовтня 1907 р. та 7 березня 1955 р. ратифіковані нашою державою. Україна також приєдналася до таких міжнародно-правових документів: Конвенції про закони та звичаї сухопутної війни; Конвенції про права і обов’язки нейтральних держав та осіб під час сухопутної війни; Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р., у тому числі Конвенції про покращення долі поранених та хворих у діючих арміях (Женевська конвенція № 1); Конвенції про покращення долі поранених, хворих та осіб, потерпілих унаслідок аварії суден зі складу збройних сил на морі (Женевська конвенція № 2); Конвенції про поводження з військовополоненими (Женевська конвенція № 3); Конвенції про захист цивільного населення під час війни (Женевська конвенція № 4); Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), прийнятого на дипломатичній конференції в Женеві 8 червня 1977 р; Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв збройних конфліктів, які не мають міжнародного характеру (Протокол II), прийнятого на дипломатичній конференції в Женеві 8 червня 1977 р.; Основних принципів захисту цивільного населення в період збройних конфліктів, затверджених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1970 р.
На виконання вимог Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. та Додаткових протоколів до них від 8 червня 1977 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про символіку Червоного Хреста, Червоного Півмісяця та Червоного Кристала в Україні»[69], який визначає порядок та умови використання і захисту символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця та Червоного Кристала на території України, а також встановлює відповідний порядок виконання Правил щодо використання емблем Червоного Хреста, Червоного Півмісяця та Червоного Кристала національними Товариствами, що були ухвалені ХХ Віденською міжнародною конференцією Червоного Хреста 1965 р. та переглянуті Радою делегатів у Будапешті у 1991 р. Нарешті, на виконання Статуту Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, ухваленого у Женеві в жовтні 1986 р., та Статуту Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця (зі змінами від 28 листопада 1991 р.) було підписано Указ Президента України від 28 жовтня 1992 р. № 548/92 «Про Товариство Червоного Хреста України».