Выбрать главу

Цими міжнародно-правовими актами забороняються застосування насильства щодо мирного населення, його пограбування в районі воєнних дій, безпідставне знищення рухомого та нерухомого майна, протизаконне відібрання майна у населення, що не викликається воєнною необхідністю, тощо. Зазначені міжнародно-правові угоди зобов’язують сторони, що воюють, утримуватися від нападу на санітарні формування, їх транспортні засоби та особовий склад, а при веденні бойових дій вимагають за можливістю щадити та оберігати санітарні заклади і установи. Вони також встановлюють режим використання емблеми Червоного Хреста Міністерством оборони України, медичними формуваннями та медичним персоналом, Товариством Червоного Хреста України, регламентують позначення іноземних медичних формувань та інших міжнародних організацій з подання допомоги тощо. Крім того, вони встановлюють правила використання емблеми Червоного Хреста для захисту нейтральних медичних зон і територій.

Оскільки названі міжнародно-правові документи ратифіковані нашою державою, то згідно зі ст. 9 Конституції України вони стають частиною національного законодавства. На відміну від інших галузей права у кримінальному праві України безпосереднє застосування міжнародно-правових норм неможливе, оскільки такі норми не передбачають санкцій за злочини, про які йдеться у відповідних конвенціях. Отже, їх приписи набувають самостійного кримінально-правового значення лише шляхом імплементації у чинне кримінальне законодавство України, зокрема у статті 433–435 КК[70].

§ 2. Насильство над населенням у районі воєнних дій

Стаття 433. Насильство над населенням у районі воєнних дій

1. Насильство, протизаконне знищення майна, а також протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Статті 33 та 35 Женевської конвенції № 4 «Про захист цивільного населення під час війни» та статті 2, 3 та 7 «Основних принципів захисту цивільного населення в період збройних конфліктів» Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1970 р. забороняють будь-яке залякування, терор, пограбування і репресії щодо цивільних осіб на окупованій або захопленій території. Ці міжнародні нормативно-правові акти забороняють знищення майна, якщо це не викликалося військовою необхідністю, примусове переміщення та інші посягання на недоторканність громадян. Саме на виконання зазначених положень встановлено кримінальну відповідальність у ст. 433 КК.

Додатковим безпосереднім об’єктом цього злочину виступають здоров’я людини та (або) відносини власності. Шкода додатковому об’єкту при вчиненні даного злочину заподіюється у будь-якому разі. Який саме додатковий об’єкт страждає від вчинення цього злочину, залежить від способу його вчинення та видової дії, що утворює об’єктивну сторону злочину.

Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 433 КК, становить одна з таких форм його вчинення, які в альтернативі зазначені в диспозиції статті, а саме: 1) насильство щодо населення в районі воєнних дій; 2) протизаконне знищення майна, що належить населенню, під приводом воєнної необхідності; 3) протизаконне відібрання майна, яке належить населенню, під приводом воєнної необхідності.

У ч. 2 ст. 433 КК встановлено кваліфікований склад розглядуваного злочину, а саме розбій щодо населення в районі воєнних дій.

Обов’язковою ознакою складу даного злочину є місце його вчинення. Районом воєнних дій вважається частина території, на якій певні військові формування ведуть воєнні дії, у зв’язку з чим на цій території не діють цивільні органи державної влади, а вся повнота влади належить військовому командуванню.

вернуться

70

Дзюба Ю. П. Питання міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю у низці факторів соціальної обумовленості кримінально-правової заборони [Текст] / Ю. П. Дзюба // Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. пр. / редкол.: В. І. Борисов (голов. ред.) та ін. — Х.: Кроссроуд, 2009. — Вип. 17. — С. 154–162.