Під населенням розуміють цивільних осіб, які мешкають або перебувають у районі воєнних дій, не входять до складу збройних сил та не беруть участі у масових стихійних збройних виступах, у тому числі біженці, евакуйовані, примусово переселені супротивником та інші особи, які з тих чи інших причин опинилися в районі воєнних дій.
Якщо такі злочинні дії вчиняються стосовно осіб, які мешкають поза межами району воєнних дій, то вони утворюють відповідні склади злочинів проти особи чи проти власності. Посягання на населення може бути спрямоване як проти громадян власної держави, так і проти громадян союзної держави чи держави, проти якої ведуться воєнні дії.
Насильство над населенням може бути як фізичним, так і психічним, полягати у різних формах посягань на життя і здоров’я, честь і гідність цивільних осіб: вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, незаконне позбавлення волі та ін. Якщо насильство щодо населення в районі воєнних дій полягає в умисному позбавленні особи життя, то вчинене утворює ідеальну сукупність з відповідним злочином проти життя особи (ст. 115 КК). Так само утворює сукупність зі злочином, передбаченим ст. 433 КК, вчинення у процесі насильства над населенням у районі воєнних дій іншого більш тяжкого злочину (наприклад, бандитизму (ст. 257 КК), зґвалтування (частини 3 та 4 ст. 152 КК) тощо).
Протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності — це таке посягання на майнові права населення, коли майно відкрито вилучається з володіння потерпілого всупереч його волі нібито на законних підставах під приводом використання його у зв’язку з воєнною необхідністю. Проте завідомо для винного зазначені дії реально не викликаються воєнною необхідністю та суперечать наведеним нормам міжнародного права. При цьому не має значення, на чию користь вилучається таке майно: на користь винного чи інших осіб — начальника, на потреби військового підрозділу тощо.
Протизаконним вважається таке знищення майна або заволодіння ним, яке не викликалося обстановкою військових дій чи воєнною необхідністю. Якщо ж заволодіння майном або його знищення було викликано воєнною необхідністю, то ця обставина виключає відповідальність за ст. 433 КК.
Наявність воєнної необхідності для знищення чи відібрання майна визначається у кожній конкретній ситуації з урахуванням підстав виникнення такої необхідності.
Склад злочину є формальним. Виконання зазначених у диспозиції статті дій незалежно від наслідків, які настали, утворює закінчений склад злочину.
Суб’єктивна сторона злочину передбачає вину у формі прямого умислу.
Суб’єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець Збройних Сил України та інших військових формувань, що перебуває в районі воєнних дій.
§ 3. Погане поводження з військовополоненими
Стаття 434. Погане поводження з військовополоненими
Погане поводження з військовополоненими, яке мало місце неодноразово, або пов’язане з особливою жорстокістю, або спрямоване проти хворих і поранених, а також недбале виконання обов’язків щодо хворих і поранених особами, на яких покладено їх лікування і піклування про них, за відсутності ознак більш тяжкого злочину —
караються позбавленням волі на строк до трьох років.
Женевська конвенція № 3 «Про поводження з військовополоненими» передбачає загальнообов’язкові для сторін воєнного конфлікту правила поводження з військовополоненими. Норми цієї Конвенції встановлюють правовий статус військовополонених, визнаючи останніх жертвами війни. Такий статус покладає на сторони конфлікту обов’язок забезпечити гуманне ставлення до військовополонених, незастосування насильства, знущання та глузування над ними. Саме на виконання зазначених положень встановлено кримінальну відповідальність у ст. 434 КК.
Військовополоненими визнаються особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, та які потрапляють під владу противника. Режим воєнного полону поширюється також на особовий склад ополчень, загонів добровольців, що входять до їх складу, особовий склад організованих рухів опору, цивільних осіб екіпажів військових літаків, військових кореспондентів, цивільних осіб, що обслуговують збройні сили, тощо. Конвенція поширює статус військовополонених також на осіб, інтернованих стороною, що окуповує певну територію.