Співучасть у військових злочинах. Особливості суб’єкта злочинів проти установленого порядку несення військової служби обумовлюють і особливість застосування норм КК, що регламентують відповідальність за співучасть у злочині. Загальні правила кримінальної відповідальності за співучасть у злочині передбачено статтями 26–31 КК. Дія цих норм поширюється і на випадки співучасті у військових злочинах. Спеціальні ж правила відповідальності за співучасть у військових злочинах встановлено в ч. 3 ст. 401 КК. За цією нормою особи, не зазначені в цій статті (тобто ті, хто не є суб’єктом злочинів проти встановленого порядку несення військової служби), за співучасть у військових злочинах і виконання при їх вчиненні функції організатора, підбурювача чи пособника підлягають кримінальній відповідальності за відповідними статтями розділу XIX Особливої частини КК і за певною частиною ст. 27 КК залежно від того, яку роль у співучасті вони виконували. У той же час особи, які не є військовослужбовцями, не можуть бути виконавцями (або співвиконавцями) військових злочинів, учинених у співучасті. Це твердження випливає із змісту поняття суб’єкта цих злочинів. Дії цих осіб (не суб’єктів військових злочинів) навіть у випадках, коли вони у співучасті з військовослужбовцями виконують певну частину (елемент) об’єктивної сторони військового злочину, наприклад заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або здійснення інших насильницьких дій відносно військового начальника при вчиненні злочину, передбаченого ст. 405 КК («Погроза або насильство щодо начальника»), повинні кваліфікуватися як пособництво (чи організаторство) у вчиненні військового злочину. А за умов, що фактично вчинене цими особами містить склад іншого самостійного (загальнокримінального) злочину вчинене має кваліфікуватися за правилами сукупності злочинів. Так само і цивільна особа, що разом з військовослужбовцем чи військовозобов’язаним, який проходить збори, безпосередньо (навіть за попередньою змовою) бере участь у вчиненні діянь, що створюють об’єктивну сторону військового злочину, не може визнаватися співвиконавцем. Дії цих цивільних осіб слід кваліфікувати як пособництво чи організаторство у вчиненні військового злочину з посиланням не тільки на відповідну статтю розділу ХІХ Особливої частини КК, а й на ст. 27 КК (певну її частину).
Рішення, що пропонується, поширюється як на ситуації, коли військовий злочин вчиняється «групою осіб» (статті 402, 404–406), так і на ситуації, коли цей злочин здійснюється за попередньою змовою групою осіб (статті 408, 410 КК). Співучасть у злочині і попередня змова самі по собі не можуть впливати на вирішення питання про ознаки виконавця (військовослужбовця) злочину, для якого «спеціально» передбачено кримінальну відповідальність у нормах статей розділу ХІХ Особливої частини КК. Тому співучасть у злочині і навіть попередня змова вчинення злочину не можуть бути обставиною, за якою «не спеціальний суб’єкт» як виконавець злочину може «перетворюватися» у «спеціального суб’єкта» — у нашому випадку «військовослужбовця».
§ 2. Система і види військових злочинів
Визначення системи злочинів, у тому числі військових, має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки дає можливість не тільки впорядковувати їх як відносно струнку, логічно узгоджену систему, а й більш чітко і повно встановити найбільш суттєві риси (ознаки), які їм притаманні і якими вони відрізняються одне від одного та від суміжних (невійськових) злочинів. Такий аналіз, безперечно, потребує системного підходу, що пов’язано з необхідністю обов’язкового визначення системоутворюючого чинника (критерію), який міг би бути здатним виступати підставою пошуку відповідних елементів системного об’єкта (злочинів проти встановленого порядку несення військової служби), а також виявлення мережі зв’язків і відносин між ними, тобто встановлення структури (системи елементів) даного об’єкта. Чинником (підставою), що може бути здатним виконувати функцію критерію цієї систематизації, ми вважаємо за можливе визнати об’єкт розглядуваних злочинів.
Об’єктом військових злочинів, як уже відзначалося, є встановлений порядок несення військової служби, який являє собою сукупність суспільних відносин, що виникають і функціонують у процесі проходження служби різними категоріями військовослужбовців, їх службовій і бойовій діяльності та регламентуються правовими нормами чинного законодавства України і правилами співжиття в армійських колективах. Саме цей об’єкт є підставою виділення військових злочинів у самостійну і відносно виокремлену групу злочинів, відповідальність за які передбачено у статтях розділу ХІХ Особливої частини КК. У той же час даний об’єкт дає підстави об’єднувати зазначені злочини за їх суттєвими ознаками подібності (які визначаються цим об’єктом) в одну й ту саму групу та встановлювати за них кримінальну відповідальність у нормах одного й того самого розділу КК (ХІХ).