О.Ф. Бантишев та В.І. Рибачук, звертаючи увагу на те, що у СРСР відповідальність за провокацію хабара була передбачена лише в КК УРСР, вважають, що, оскільки у слідчій і судовій практиці справи цієї категорії не провадилися, невідомо, з якої причини і з якою метою законодавець залишив цей "мертвонароджений" склад злочину у системі КК України, і пропонують вилучити ст. 370 із КК (Бантишев О.Ф., Рибачук В.І. Відповідальність за злочини у сфері службової діяльності: Питання кваліфікації злочинів, передбачених розділом XVII Кримінального кодексу України: Навчальний посібник / Бантишев О.Ф., Рибачук В.І. — К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. — С.40–41).
Відсутність у КК окремої норми, якою передбачається відповідальність за вчинення провокації хабара, не означала б, що вчинення передбачених ст. 370 КК діянь не тягло б кримінальної відповідальності, оскільки створення службовою особою обстановки і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, є нічим іншим, як підбурюванням до вчинення злочину (давання чи одержання хабара) — схилянням іншої особи до вчинення давання або одержання хабара і підлягає кваліфікації за ч. 4 ст. 27 та ст. 368 чи ст. 369 КК. М. І. Мельник також вважає, що провокація хабара є спеціальним видом підбурювання до вчинення злочину, а саме — до давання чи одержання хабара (Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — 3-тє вид., перероб. та доп. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Атіка, 2003. — С.860).
Одним із аргументів на користь пропозиції про виключення ст. 370 із КК є те, що вчинення передбачених нею діянь, згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, має кваліфікуватися додатково і як співучасть у даванні чи одержанні хабара. Пленум Верховного Суду України вважає: якщо службова особа організувала давання чи одержання хабара, підбурювала до цього того, хто його дав чи одержав, шляхом свідомого створення обставин і умов, що зумовили пропонування чи одержання хабара, з метою викрити того, хто його дав або одержав, або сприяла їм у цьому, її дії слід розцінювати ще й як співучасть у хабарництві та додатково кваліфікувати за відповідними частинами ст. 27 і 369 чи ст. 27 і 368 КК (див. пункт 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво»). Така кваліфікація дій «провокатора» хабара є штучним створенням сукупності злочинів при вчиненні одного злочину, оскільки ознаки так званої ідеальної сукупності злочинів у вчиненому немає.
На наш погляд, існування ст. 370 КК було б виправданим у разі, якщо провокацію хабара розглядати як привілейований склад злочину щодо підбурювання (організації) до давання чи одержання хабара, тобто кваліфікувати такі дії лише за ст. 370 КК.
Щодо доцільності збереження в КК чи виключення з нього норми про відповідальність за провокацію хабара, слід, очевидно, погодитися з М.І. Мельником, що це проблема, яка зачіпає основи моральності суспільства, принципи правоохоронної діяльності, підстави криміналізації діянь, а тому її вирішення потребує комплексного і надзвичайно виваженого підходу, оскільки неправильне вирішення цієї, на перший погляд локальної, кримінально-правової проблеми, може порушити досить відчутні негативні соціальні, політичні і правові проблеми (Мельник М.І. Корупція — корозія влади (соціальна сутність. Тенденції та наслідки, заходи протидії). — К: Юридична думка, 2004. — С.216). Підтвердженням наведеної позиції М.І. Мельника є повідомлення у засобах масової інформації про «специфічні», «оригінальні» методи виявлення корупціонерів серед працівників ДАІ в період «кампанії» із дискредитації в цілому цього органу, а саме коли службові особи найвищих посадових рангів давали вказівки водіям службових автомобілів суттєво перевищувати швидкість під час руху транспортними магістралями в районі розміщення постів ДАІ, а потім пропонувати інспекторам ДАІ грошові кошти за нескладання протоколу про порушення правил дорожнього руху. Очевидно, що такі дії службових осіб є нічим іншим, як свідомим, умисним створенням обставин і умов, що зумовлюють одержання хабара, провокуванням інспекторів ДАІ до одержання хабара. Проте повідомлень про факти реагування, насамперед органів прокуратури, на подібні методи боротьби із хабарництвом не було.