На нашу думку, пропозиція про введення (запровадження) в правове поле здійснення оперативно-розшукових заходів у сфері боротьби з корупцією операції з контрольованої пропозиції хабара заслуговує на увагу і може бути реалізованою за умови детальної законодавчої регламентації підстав і порядку її проведення. Наявність такої норми, як видається, матиме перш за все попереджувальне значення.
М.І. Мельник зазначає, що як прихильники збереження у КК спеціальної норми про відповідальність за провокацію хабара, так і противники такого рішення в обґрунтування своєї позиції висувають досить вагомі аргументи правового характеру, але їх, на його думку, як це не парадоксально може видатись на перший погляд, недостатньо для прийняття правильного рішення, а слід ще враховувати аргументи політико-правового та організаційного характеру, зокрема практику правоохоронної діяльності, яка свідчить, по-перше, про відсутність у працівників правоохоронних органів чіткого уявлення про провокацію хабара, а отже, про межі своєї правомірної поведінки; по-друге, про намагання «робити» показники у боротьбі з корупцією саме таким способом. М.І. Мельник вважає, що не можна зважати й на те, що за певних обставин не виключається втягування правоохоронних органів у політичну боротьбу, а отже, застосування кримінально-правових засобів для дискредитації тих чи інших посадових та службових осіб. Крім того, вважає М.І. Мельник, для досягнення зазначеної мети провокація хабара може виявитись унікальним засобом, оскільки оцінити правомірність поведінки «провокаторів у погонах» навіть за наявності для цього бажання з боку прокуратури чи суду є справою надзвичайної складності (Мельник М.І. Корупція — корозія влади (соціальна сутність. Тенденції та наслідки, заходи протидії). — К.: Юридична думка, 2004. — С.346).
Щодо пропозиції запровадження в арсенал засобів боротьби з хабарництвом у контексті посилення боротьби з корупцією взагалі в широкому її (корупції) розумінні операції з контрольованої пропозиції хабара, то, на наш погляд, ця пропозиція заслуговує на увагу.
У період дії КК 1960 р. та при підготовці проекту нового КК окремими вченими висловлювались пропозиції не лише про виключення із КК норми провокація хабара, а й про запровадження інституту (операції) контрольованого давання хабара як одного із видів оперативно-розшукових засобів. Зокрема, В.О. Навроцький, з одного боку, висловлюється за виключення із КК норми, якою передбачається відповідальність за провокацію хабара. З іншого боку, В.О. Навроцький пропонує з метою посилення боротьби з хабарництвом надати працівникам правоохоронних органів право проводити операції з контрольованої пропозиції хабара, обґрунтовуючи це тим, що «навряд чи в кого викликає сумнів, що відгукнуться на пропозицію саме ті, хто схильний до корупції, хто тим більше бере хабара, опиняючись без контролю». При цьому, на думку В.О. Навроцького, доцільно обмежити застосування цього прийому лише простою пропозицією хабара, заборонивши вчинення більш інтенсивного психічного тиску на службову особу (неодноразові та надоїдливі приставання, вмовляння прийняти хабар, передача предмета хабара без попередньої на те згоди провокованої службової особи тощо). Ще одним аргументом на користь введення інституту операцій з контрольованої пропозиції хабара, на думку В.О. Навроцького, є те, що службова особа, якій пропонується «хабар» у ході її перевірки на непідкупність, аж ніяк не позбавлена можливості вибору суспільно корисного варіанта поведінки, — відмовившись від хабара, вона тим самим успішно пройде випробування. Крім того, вважає В.О. Навроцький, контрольована пропозиція хабара видасться цілком прийнятною з урахуванням положень вчення про крайню необхідність, оскільки, навіть з урахуванням наявності в КК України норми про відповідальність за провокацію хабара, відповідні дії працівників правоохоронних органів повинні визнаватися правомірними за умови, що хабарника неможливо виявити й знешкодити іншими засобами, а також, що заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена (Навроцький В. Провокація хабара як можливий спосіб боротьби з корупцією // Вісник Академії правових наук України. — 1998. — № 4 (15). — С.157). Ряд учених також вважає, що контрольована пропозиція (провокація) хабара має бути впроваджена як засіб оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів з метою посилення боротьби з хабарництвом (Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. — К.: «Наукова думка», 1978. — С.240; Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Особенная. — К.: «Наукова думка», 1985. — С.303; Охотнікова О.М. Посилання кримінальної відповідальності за посадові злочини // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 1998. — № 3. — Ст. 147; Клименко В.А., Мельник Н.И., Хавронюк Н.И. Уголовная ответственность за должностные преступления. — К., 1996. — С.113–114; Литвак О., Зелінський А. Кого карає і захищає закон // Голос України. — 1998. — 19 травня; Гарник М.В. Боротьба з організованою злочинністю: правові аспекти // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними. Президенту України, Верховній Раді України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. Міжвідомчий науковий збірник. — Т. 25. — К., 2001. —С.414–417).