Певною "модернізацією" концепції об'єкт злочину — суспільні відносини є концепція, за якої об'єктом злочину є правовідносини, що складаються з приводу реалізації прав та свобод людини і громадянина. Її прихильником є С.Я. Лихова, яка послідовно розвиває її в цілій низці своїх публікацій. Зокрема, досліджуючи проблеми, які виникають при застосуванні норм, що містяться в статтях розділу V Особливої частини КК України, цей автор вважає, що родовими об’єктами трьох груп однорідних злочинів — проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина є конституційні правовідносини, які складаються між суб'єктами з приводу реалізації саме цих конституційних прав. Саме ці права і утворюють зміст правовідносин. На думку С.Я. Лихової, Конституція України перетворює суспільні відносини на конституційні правовідносини, які розглядаються як індивідуалізований суспільний зв'язок між особами, який виникає на основі норм права і який характеризується наявністю суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що підтримуються і гарантуються примусовою силою держави. Конституційні правовідносини, як і будь-які інші, мають свою структуру і свої особливості. Якщо норми інших галузей права досить детально перелічують суб'єктів правовідносин, то більшості конституційних правовідносин притаманний високий рівень узагальнення і абстрактна форма взаємодії їх суб'єктів. Тільки конституційних норм не завжди достатньо, щоб виділити конституційні настанови на практиці, і вони недостатньо захищені власними санкціями. Нормативний блок механізму реалізації Конституції України передбачає можливість як безпосереднього, так і опосередкованого застосування її норм, тобто через норми галузевого законодавства[55].
С.Я. Лихова вважає, що, трансформуючись у відносини правові, суспільні відносини не просто набувають іншого змісту, але відрізняються від суспільних відносин рядом змістовних ознак, набувають нової якості — вони стають елементом механізму правового регулювання, який може бути визначений як єдина система правових засобів, за допомогою якої забезпечу» іься результативний правовий вплив на суспільні відносини. На думку
С.Я. Лихової, якщо розглядати механізм правового регулювання як сукупність елементів, якими є юридичні норми, правовідносини, акти реалізації прав і обов'язків, а також акти застосування права (факультативний елемент), то саме правовідносини і є тим «вразливим» елементом, якому заподіюється чи може заподіюватися шкода («зсередини» чи «ззовні») вчиненням злочину. Наприклад, видовим об’єктом злочинів прози виборчих прав громадян України (ст. 157–159 КК) цей автор визнає виборчі правовідносини, які регулюються нормами Конституції України та виборчими законами[56]. Такий підхід до визначення об'єкта злочинів дає С.Я. Лиховій можливість дослідити взаємозв'язок регулятивних і охоронних кримінальних правовідносин. Зокрема, вона вказує, що схематично, на прикладі злочинів прози виборчих прав громадян України, цей зв'язок можна визначити наступним чином: виборчі правовідносини є об'єктом відповідних злочинів. Впливаючи на ці правовідносини, суб'єкти злочинів і суб'єкти цих правовідносин (якщо шкода наноситься «зсередини») порушують їх і роблять незаконними. Наприклад, неправильно підраховуючи голоси або видаючи виборчий бюлетень особі, яка не внесена до списків виборців, член дільничної виборчої комісії «створює» незаконні, «спотворені», правовідносини і, таким чином, перетворюється із суб'єкта виборчих правовідносин на суб'єкта кримінальних правовідносин, набуваючи при цьому «додатковий обов'язок» — понести кримінальну відповідальність[57]. Вказуючи на невдалу назву розділу V Особливої частини КК України, С.Я. Лихова зауважує, що права людини — це міра дозволеної поведінки, це певного роду абстракція, порушити яку шляхом вчинення злочину неможливо, особливо коли йдеться про позитивні права, які дійсно, як би проти цього не заперечували прихильники доктрини природного права, формуються державою. Тому, хоча в назві даного розділу і міститься термін «права», об'єктом конкретної групи злочинів є саме правовідносини, зміст яких ці права (в даному випадку — виборчі) утворюють[58]. Аналогічний підхід застосовано С.Я. Лиховою і до визначення об'єкта злочину, юридичний склад якого передбачено в ст. 160 КК[59].
55
Лихова С.Я. Конституція України та кримінальне законодавство (окремі питання взаємодії) // Вісник Конституційного Суду України. — 2003. № 2. С.96.
56
Лихова С.Я. Виборчі правовідносини як елемент механізму кримінально-правового регулювання // Київський національний університет імені Тарні а Шевченка. Вісник. Юридичні науки. — 2003. — Випуск 52. — С. 42–10.
57
Лихова С.Я. Виборчі правовідносини: кримінально-правовий аналіз // Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Вісник. Юридичні науки. — 2003. — Випуск 51. — С.152.
58
Лихова С.Я. Теоретичні питання визначення об'єкта злочинів проти політичних прав громадян України // Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Вісник. Юридичні науки. — 2004. — Випуск 56. — С.41.
59
Лихова С.Я. Кримінально-правова характеристика окремих видів порушення законодавства про референдум (коментар до статті 160 Кримінального кодексу України) // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. — 2003. — № 10. — С. 48–74.