М І. Мельник, навпаки, об’єктом злочинів, передбачених ст. 157–159 КК, називає виборче право (право обирати і бути обраним) громадян України, а також їхнє право вести передвиборну агітацію (ст. 157 КК), виборче право громадян, а також встановлений порядок голосування та порядок підрахунку голосів і оголошення результатів виборів (ст. 158 КК), виборче право громадян у частині здійснення ними голосування під час виборів (ст. 159 КК), право громадян на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, а також встановлений порядок організації та проведення всеукраїнського або місцевих референдумів (ст. 160 КК)[60].
З позиції концепції «об'єкт злочину — правовідносини» С.Я. Лихова розглядає і інші однорідні злочини, які містяться в п'ятому розділі Особливої частини КК. Наприклад, вона вказує, що у КК передбачено ряд норм, спрямованих на охорону конституційних громадянських правовідносин, які є формою реалізації права особи на життя, честь, гідність, свободу та особисту недоторканність, права на особисте життя та охорону його таємниці, права на свободу думки, слова, а також свободу віросповідання[61].
Аналізуючи окремі склади злочинів проти громадянських правовідносин, С.Я. Лихова вказує, що саме правовідносини, які виникають в процесі реалізації громадянами свого права на недоторканність приватного життя, і є видовим об'єктом злочинів, склади яких передбачені в диспозиціях ст. 162, 163, 182 КК[62]. Це дає їй підставу розглядати безпосереднім об'єктом діяння, склад якого передбачено в диспозиції ст. 163 КК, а також правовідносини, змістом яких є абсолютне право особи на збереження в таємниці будь-яких відомостей, які передаються засобами комунікацій: телефоном, телеграфом тощо[63]. До злочинів, які посягають на громадянські правовідносини, С.Я. Лихова відносить і діяння, що посягають на правовідносини у сфері віросповідання. Як пише цей автор, видовим об'єктом злочинів, склади яких передбачені в ст. 178–180 КК, слід вважати правовідносини, змістом яких виступає право особи сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої релігії. Визначаючи безпосередні об'єкти окремих злочинів цієї групи, С.Я. Лихова вказує, що безпосереднім об'єктом злочину, склад якого передбачено в диспозиції ст. 178 КК, є майнові відносини, суб'єктами яких є релігійні організації; об'єктом злочину, склад якого передбачено в диспозиції ст. 179 КК, слід вважати правовідносини, змістом яких є право релігійних організацій та громадян володіти, користуватися та розпоряджатися спеціальними предметами — релігійними святинями з метою реалізації права на свободу віросповідання; безпосереднім об'єктом злочину, склад якого передбачено в диспозиції ст. 180 КК, слід вважати правовідносини, пов'язані з реалізацією права громадян безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи та обряди, вести релігійну діяльність (ч. І ст. 35 Конституції України). Ці правовідносини, на її думку, є компонентом правовідносин, пов'язаних із реалізацією права на свободу віросповідання[64].
Ряд публікацій Лихової С.Я. присвячено визначенню змісту злочинів, які посягають на трудові права громадян (ст. 172–175 КК)[65]. Як вказує С.Я. Лихова, конституційне право на працю як поняття абстрактне, «мішенню», на яку спрямоване, злочинне діяння, бути не може, це — поняття узагальнююче. Винна особа спрямовує свої суспільно-небезпечні дії на реально існуючі правові відносини або на окремі їх елементи, які і зазнають шкоди в результаті таких дій. Якщо людину незаконно звільнили з роботи, вона може влаштуватись на іншу, право у неї залишається, а от трудові правовідносини внаслідок такого діяння дійсно зазнали шкоди і були порушені[66].
Аналізуючи склади злочинів, які містяться в статтях розділу V Особливої частини КК, Лихова С.Я. робить висновок про те, що в ньому містяться однорідні злочини, які, по-перше, посягають на родові об'єкти, які виходять за межі громадянських, політичних та соціальних правовідносин, а по-друге, саме родові об'єкти цих злочинів дають підставу для виділення їх в окремі розділи. Так, злочини, юридичні склади яких містяться в диспозиціях ст. 164–169 КК, на думку С.Я. Лихової, посягають на один родовий об'єкт, а саме на правовідносини, які регулюються нормами сімейного права, а видовими об'єктами злочинів у межах вказаного родового об'єкта є наступні відносини: аліментні, опікунські, пов'язані з процесом усиновлення[67].
60
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — 3-те вид., перероб. та доп. / За ред. М.І. Мельника, М І. Хавронюка. — К.: «Атіка», 2005. — С.345, 350, 354.
61
Лихова С.Я. Актуальні питання вдосконалення кримінально-правових норм, спрямованих на недоторканність приватного життя (статті 162, 163, 182 Кримінального кодексу України) // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 7. — С. 98.
62
Лихова С.Я. Конфіденційна інформація як об'єкт кримінально-правової охорони // Прокуратура, людина, держава. — 200.5. — № 4 (46). — С.45–46.
63
Лихова С.Я. Кримінальна відповідальність за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передається засобами зв’язку чи через комп'ютер (проблеми вдосконалення) // Конкуренція. Вісник антимонопольного комітету України. — 2005. — № 2. — С.35.
64
Лихова С.Я. Кримінально-правова характеристика злочинів проти правовідносин у сфері віросповідання (проблеми вдосконалення кримінально-правових норм) // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. — 2005. — № 8. — С. 22–35.
65
Лихова С.Я. Невиплата заробітної плати — злочин проти власності (ст. 175 КК України) // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 4. — С.23–29; Лихова С.Я. Кримінально-правова охорона права на працю (проблеми вдосконалення) // Право України. — 2004. — № 7. — С.102–106.
66
Лихова С.Я. Кримінально-правова охорона трудових прав // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 1 (31). — С.32.
67
Лихова С., Морозюк С. Кримінально-правова охорона інтересів сім'ї, підопічних та неповнолітніх // Прокуратура. Людина. Держава. — 2005. — № 10 (52). — С. 76–79; Лихова С.Я. Конституція України та кримінальне законодавство України (окремі питання взаємодії) // Вісник Конституційного Суду України. — 2005. — № 2. — С.97—100.