І інша група злочинів, які мають спільний родовий об'єкт, — це злочини, які посягають на право інтелектуальної власності, яка розуміється як правовідносини, які виникають у процесі володіння, користування та розпорядження духовними благами[68].
Однією із проблем, які виникають при аналізі даної концепції, є те, що законодавець в назві розділу V Особливої частини КК вживає термін не «правовідносини», а «права», хоча С.Я. Лихова і вважає, що права не можуть бути об'єктом злочину, а складають тільки зміст правовідносин. Цей автор робить спробу розв'язати дану проблему і, зокрема, вказує, що родовий об'єкт с певною мірою явищем абстрактним і слід розглядати дві його характеристики — назву і зміст. Більшість назв родового об'єкта, що містяться в назвах розділів Особливої частини КК України, потребують розкриття їх змісту. У назві розділу фіксується те, що є загальним, родовим саме для цієї групи злочинів, адже кожен конкретний злочин завдає шкоди конкретному безпосередньому об'єкту, а з ознак безпосередніх об'єктів і складається зміст родового об'єкта[69].
У статті 3 Конституції України об'єктами правової охорони, в тому числі і кримінально-правової охорони, названі людина, життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека, права і свободи людини. У розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Конституції України йдеться про конституційні права і свободи людини і громадянина, політичні, економічні, соціальні, культурні та інші інтереси громадян України (ч. І ст. 36).
Оцінюючи суть нормативної школи, С.Б. Гавриш пише, що, «незважаючи на розмаїтість формулювань об’єкта злочину, більшість буржуазних криміналістів як раннього, так і більш сучасного періоду розглядали об'єкт у двох площинах. По-перше, як нормативну, правову категорію. Злочин насамперед порушує норму, кримінально-правову заборону. По-друге, злочин посягає на благо, охоронюване цією нормою («правове благо»), і спричиняє йому шкоду. До того ж під таким благом розуміють як матеріальні, так і нематеріальні, але цілком реальні і конкретні явища життя». Виходячи з цього, С.Б. Гавриш доходить висновку, що таке розуміння об’єкта посягання найбільш повно відповідає самій суті кримінального права — охороні від небезпечних посягань конкретних і об'єктивно існуючих проявів реального світу, воно позбавлене ідеологічного змісту та нейтральне до будь-якої політичної системи, що забезпечує кримінальному праву життєздатність і стабільність, гармонійно входить до змісту таких основних кримінально-правових, як діяння і вина, наповнюючи їх реальним змістом[70].
«Оригінальну» оцінку існуючим концепціям об'єкта злочину дає В.В. Дзундза, який вважає, що нині у кримінально-правовій науці існує дві основні діаметрально протилежні концепції стосовно об'єкта злочину: концепція, відповідно до якої об'єктом усіх злочинів є сукупність суспільних відносин, і концепція, яка заперечує першу, стверджуючи, що суспільні відносини, які є за своєю суттю абстрактною категорією, не можуть виступати як реальні об'єкти конкретних злочинів. При цьому він вважає, що перша концепція була безроздільно пануючою в радянський період, що є суттєвим перебільшенням В.В. Дзундзою значення цієї концепції. Щодо «іншої» концепції, то, на погляд В.В. Дзундзи, її прибічники, будучи одностайними в тому, що суспільні відносини не можуть бути об'єктом злочину, розбігаються у погляді на те, що ж саме є об'єктом злочину, а позицію прибічників цієї концепції, вважає В. В. Дзундза, можна поділити на три наукових напрями: перший — об'єктом злочину є блага і цінності, що охороняються кримінальним законом; другий — об'єктом кожного злочину є люди — індивіди або їх малі чи великі групи (об'єднання), або в цілому суспільство (соціум) (Г.П. Новосьолов); третій — об'єктом злочину є сфери життєдіяльності людей (В.П. Ємельянов)[71]. До цього такі ж три наукові напрями представників концепції, “противників концепції" об'єкт злочину — суспільні відносини, виділив М.В. Семикін[72].
При цьому М.В. Семикін робить висновок, що: «Вирішуючи питання про об'єкт злочину, важливо встановити те, чому це завдає безпосередньої шкоди, а як ми цей об'єкт посягання назвемо — благом, цінністю, предметом суспільних відносин або сферою життєдіяльності — не суть важливо»[73]. Обґрунтовує зазначений висновок М.В. Семикін наступним: «Усі існуючі в науці кримінального права концепції стосовно об'єкта злочинів самі по собі є правильними й односторонніми. В нашому найскладнішому суспільному організмі такі категорії, як блага, цінності, сфери життєдіяльності, люди, інтереси, відносини знаходяться у нерозривному діалектичному взаємозв'язку та взаємодії, а тому неможливо посягнути на одну з категорій, не зачепивши в тій чи іншій мірі іншої. Акцентуючи ж увагу на якійсь із сторін реальної дійсності, вчені, образно кажучи, висвітлюють якусь грань одного й того ж рубіну і надають їй першочергового значення. Звичайно, в тій чи іншій ситуації, в тих чи інших умовах ближчим над усе може опинитися та чи інша грань суспільного організму, але при цьому не слід випускати з уваги її зв'язок з усіма іншими гранями. Спроба ж абсолютизувати якусь грань, зосередитись на чомусь одному призводить до суперечливих суджень, а відповідно, і до взаємних критичних висловлювань»[74]. Разом з тим однозначно своєї позиції щодо того, що ж все-таки є об'єктом злочину, М.В. Семикін не визначає (не висловлює).
68
Лихова С.Я. Кримінально-правова охорона права на результати інтелектуалі, мої діяльності // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ЇХ регіональної науково-практичної конференції 13–14 лютого 2003 р. — Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. — 2003. — С.423–428; Лихова С.Я. Злочини, що посягають на право інтелектуальної власності: загальна кримінально-правова характеристика // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. Одеська національна юридична академія. Південноукраїнський центр тендерних проблем. — Одеса, 2005. — № 26. — С.284–293.
69
Лихова С.Я. Кримінально-правова охорона трудових прав // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 1 (31). — С.32.
70
Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. — Київ, 2002. — С.55.
71
Дзундза В.В. Кримінальна відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антифомадську діяльність: Дис… канд. юрид. наук. — Харків, 2005. — С.71–72.
72
Семикін М.В. Створення терористичної групи чи терористичної організації: кримінально-правове дослідження / За заг. ред. проф. В.П. Ємельянова. — Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. — С.74–80.
73
Семикін М.В. Створення терористичної групи чи терористичної організації: кримінально-правове дослідження / За заг. ред. проф. В.П. Ємельянова. — Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. — С.84.