В.К. Матвійчук акцентує увагу на тому, що як і проблема концепції об'єкта злочину як суспільних відносин, так і проблема структури останніх на сьогодні є до кінця нерозв'язаною[75]. На мій погляд, зазначені проблеми не тільки не є «нерозв'язаними» до кінця на сьогодні, а й не будуть «розв'язані» у майбутньому, оскільки вони просто не можуть бути «розв'язані». Єдиної концепції об'єкта злочину та його структури в теорії кримінального права apriori бути не може, як її не було і до цього часу.
В.Я. Тацій, один із найбільш відомих прихильників теорії суспільних відносин як об'єкта злочину, їх структурними елементами називає: 1) суб'єктів (носіїв) відносин; 2) предмет, з приводу якого існують відносини; 3) соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин, — і зазначає, що структура будь-яких суспільних відносин завжди незмінна, а включення до структури якихось інших, органічно не властивих їй елементів (наприклад, зовнішніх умов виникнення відносин), як і виключення з її складу будь-яких обов'язкових елементів, призводить до того, що відносини втрачаються, зникають або ж замінюються якимись іншими, більш загальними поняттями. При цьому структура суспільних відносин, зазначає В.Я. Тацій, є не простою сумою частин, з яких складається, а цілісною системою елементів, які її утворюють і які відповідним чином пов'язані і взаємодіють один з одним. До суб’єктів (учасників) суспільних відносин В.Я. Тацій відносить саму державу, різні об'єднання громадян, юридичних і фізичних осіб, а до їх предмета — усе те, з приводу чого або у зв'язку з чим існують і самі ці відносини. Таким предметом можуть бути, на його думку, насамперед різного роду фізичні тіла, речі, а також сама людина. Залежно від виду (особливостей) предмета суспільних відносин В.Я. Тацій поділяє їх на матеріальні, до складу яких входить матеріальний предмет (майно, ліс, водойми, дикі тварини тощо), та нематеріальні, функції предмета у яких виконують вже інші соціальні цінності (наприклад, державна влада або духовні блага). Під соціальним зв'язком, який, на думку В.Я. Тація, є змістом самих відносин, він розуміє певну взаємодію, певний взаємозв'язок суб'єктів, який притаманний лише людині і зовні найчастіше знаходить свій вияв у різних формах людської діяльності (нормальна робота підприємств торгівлі, громадського харчування, служби побуту, раціональне використання природних ресурсів; нормальна службова діяльність та ін.), а у деяких випадках соціальний зв'язок може існувати в «застиглій», пасивній формі, наприклад, у вигляді «позицій» особи щодо інших осіб у формі правового або соціального статусу громадян, у вигляді соціальних інститутів та ін.[76].
Позиція В.Я. Тація щодо структури суспільних відносин як об'єкта злочину, з деякою конкретизацією та уточненнями змісту окремих її структурних елементів, поділяється багатьма вченими, зокрема В.К. Матвійчуком[77], який при цьому вважає, що В.Я. Тацій змішує предмет суспільних відносин з предметом злочину, звертаючи увагу на те, що предметом відносин є лише те, з приводу чого виникають відносини, а не їх матеріалізація (фізичне тіло). В.К. Матвійчук пише: «Надто важливо-зрозуміти, що не самі речі і фізичні тіла є предметом відносин, а саме відносини, з приводу яких люди вступають між собою в той чи інший соціальний зв'язок. Інше завжди буде наштовхувати дослідника на безвихідь до змішування предмета злочину і предмета відносин, на логічне і наукове протиріччя, яке на тій методологічній основі, яку використовують автори, буде приводити до змішування відносин з їх складовими і речі матеріального світу, які є ознакою злочину, з предметом відносин, які є складовою частиною об'єкта. Якщо відносини не можна покуштувати, то їх складові також не повинні бути предметом зовнішнього світу»[78]. Зверну увагу на декілька положень позиції В.К. Матнійчука з проблеми структури суспільних відносин як об'єкта злочину. По-перше, він вважає, що предметом відносин є самі відносини, а саме відносини, з приводу яких люди вступають між собою в той чи інший соціальний зв'язок. По-друге, В.К. Матвійчук вважає, що речі матеріального світу є ознакою злочину, в той час як доктрина вітчизняного кримінального права ознаками злочину вважає суспільну небезпечність, протиправність, винність і караність, а з урахуванням визначення поняття злочину у ч. 1 ст. 11 КК — і його суб'єкта. По-третє, визначаючи предмет відносин у складах злочинів, які В.К. Матвійчук іменує злочинами, що стосуються навколишнього природного середовища, він таким вважає умови (стосунки), що забезпечують охорону, раціональне використання, оздоровлення і відтворення сприятливого навколишнього середовища, тобто, як видасться, фактично, ставить знак рівності між такими структурними елементами суспільних відносин, як їх предмет і соціальні зв'язки, та самими суспільними відносинами.
75
Матвійчук В.К. Кримінально-правова охорона навколишнього природного середовища (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): Монографія. — К.: «Азимут — Україна», 2005. — С.145.
76
Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К.: «Юрінком Інтерн, X.: «Право», 2001. — С. 90–92.
77
Матвійчук В.К. Кримінально-правова охорона навколишнього природного середовища (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): Монографія. — К.: «Азимут — Україна», 2005. — С.158.
78
Матвійчук В.К. Кримінально-правова охорона навколишнього природного середовища (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): Монографія К.: «Азимут — Україна», 2005. — С.162.