Законодавець, виділяючи злочини у сфері службової діяльності в самостійну групу злочинів, криміналізував специфічний механізм заподіяння шкоди взятим під охорону об'єктам (цінностям) — шляхом вчинення певною категорією спеціальних суб'єктів — службовими особами — діянь, які ними вчинюються з використанням свого службового становища всупереч інтересам служби, зазначеними у диспозиціях статей 364–370 КК способами — зловживанням владою чи службовим становищем, перевищенням влади чи службових повноважень (службове підроблення та одержання хабара є різновидом зловживання владою чи службовим становищем, а провокація хабара — різновидом перевищення влади чи службових повноважень), невиконанням або неналежним виконанням службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них.
При визначенні як родового, так і основних безпосередніх, а також додаткових об'єктів злочинів у сфері службової діяльності, як видається, слід виходити з того, що об'єктом кримінально-правової охорони норм, що передбачають відповідальність за ці (такі) злочини, є права, свободи та охоронювані законом інтереси особи (людини і громадянина), інтереси юридичних осіб, громадські та державні інтереси, на які і здійснюється посягання та яким заподіюється шкода службовими особами при вчиненні ними зловживання владою чи службовими обов'язками, при перевищенні ними влади або службових повноважень, або ж яким заподіюється шкода при неналежному, недбалому виконанні таких обов’язків. Але, враховуючи, що така шкода заподіюється у сфері взаємовідносин людини із органами державної влади (виконавчої, судової і, певною мірою, законодавчої), підприємствами, установами та організаціями (юридичними особами) різних форм власності, в тому числі державної та комунальної, а також у сфері взаємовідносин юридичних осіб із органами державної влади та між собою, саме ці взаємовідносини управлінського характеру (соціальні зв'язки між людьми) і мають визнаватись основним безпосереднім об'єктом злочинів у сфері службової діяльності. Тобто основним об'єктом злочинів у сфері службової діяльності слід визнати здійснювану з дотриманням законодавства діяльність (вчинення певних дій чи утримання від їх вчинення) службових осіб, пов'язану з виконанням (реалізацією) покладених на них обов'язків та наданих їм прав, тобто в межах їх компетенції та повноважень, у зв'язку з займаною ними (постійно чи тимчасово) посадою чи покладенням на них виконання певних обов'язків компетентним органом чи компетентною особою. Зазначена діяльність сама по собі є соціальною цінністю.
Виходячи з цього родовий об'єкт злочинів у сфері службової діяльності можна визначити як встановлений (регламентований законодавством та локальними нормативними актами) порядок реалізації службовими особами своїх повноважень (управлінських функцій) в межах наданих їм прав та покладених на них обов'язків (повноважень та компетенції), який передбачає дотримання прав, свобод та інтересів окремих фізичних та юридичних осіб, інтересів держави і суспільства в цілому, а також авторитет органів влади, об'єднань громадян, суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб, від імені та/або в інтересах яких діють службові особи.
Слід погодитись із А.В. Наумовим, що хоч, як правило, кожен злочин має один безпосередній об'єкт — певне благо (інтерес), якому спричиняється шкода внаслідок вчинення певного злочину, — є такі злочини, які одночасно посягають на два безпосередні об'єкти (так звані двооб'єктні злочини). У таких випадках один із об'єктів є головним (основним), а інший додатковим. Питання ж про те, який саме безпосередній об'єкт основний, а який додатковий, вирішується в залежності не від важливості правоохоронюваного блага, а від його зв'язку з родовим об'єктом. При цьому, на думку А.В. Наумова, додатковий об'єкт може бути як необхідним, так і факультативним: необхідний (обов'язковий) додатковий об'єкт завжди пов'язаний із спричиненням йому тієї чи іншої шкоди відповідним злочинним посяганням (або із загрозою спричинення такої шкоди); факультативному об'єкту шкода може і не заподіюватися (або він може бути не поставлений під загрозу заподіяння шкоди)[103]. Позицію А.В. Наумова щодо наявності двооб'єктних злочинів та видів безпосередніх об'єктів злочинів розділяє А.В. Пашковська[104].
103
Наумов А.В. Российское уголовное право. Курс лекций. II двух томах. Т.1. Общая часть. — 3-є изд., перераб. и доп. — М.: Юридическая литература, 2004. — С.182.
104
Уголовное право России. Общая часть: Учебник для вузов / Под ред. докт. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и докт. юрид. наук, доцента И.М. Тяжковой. — М.: Зерцало, 2005. — С. 170.