Предмет є обов'язковою ознакою лише таких злочинів у сфері службової діяльності:
— офіційні документи (ч. 1 ст. 366 КК);
— завідомо неправдиві відомості (ч. 1 ст. 366 КК);
— документи (ч. 1 ст. 366 КК);
— завідомо неправдиві документи (ч. 1 ст. 366 КК);
— хабар у будь-якому вигляді (ст. 368, 369, 370 КК).
Правильне визначення того, що може визнаватись предметом зазначених злочинів (лише речі матеріального світу чи й інші об'єкти — послуги, інформація, блага нематеріального характеру тощо), має важливе значення для кваліфікації злочинів у сфері службової діяльності і обумовлюється вирішенням загальнотеоретичного питання про предмет злочину.
Перш за все це стосується визначення предмета злочинів, які об'єднуються родовим поняттям «хабарництво». Питання про те, що може визнаватись предметом цих злочинів, було, є і, очевидно, буде вельми дискусійним. У ст. 368 КК предмет злочину визначено словосполученням «одержання… у будь-якому вигляді хабара». Вказівка на те, має хабар лише матеріальний характер чи ним можуть бути визнані і вигоди (переваги) нематеріального характеру, вирішується фахівцями діаметрально протилежно. Пленум Верховного Суду України, як я зазначав, вважає, що предмет хабара має виключно майновий характер.
Наведене роз'яснення ПВСУ поділяється більшістю вчених. При цьому окремі вчені пропонували безпосередньо в законі вказати, що хабарем є гроші, матеріальні цінності чи права майнового характеру[186]. О.О. Дудоров також вважає, що існує нагальна необхідність в тому, щоб законодавець чітко зафіксував майновий характер предмета хабара безпосередньо у тексті КК («майно, право на майно або будь-яка вигода майнового характеру»[187]). З такою позицією погоджується і М.І. Мельник, вважаючи її загальновизнаною[188]. При цьому він посилається на ст. 290 КК Російської Федерації 1996 р., згідно з якою предметом хабара визнаються гроші, цінні папери, інше майно або вигоди майнового характеру. М.І. Мельник звертає увагу на те, що судова практика УРСР тривалий час виходила з того, що хабар може виражатися і в нематеріальному вигляді, в тому числі в послугах нематеріального характеру[189]. Він також вважає, що потреба в уточненні законодавчого описання предмета хабара вказівкою на те, що склад цього злочину утворює одержання «хабара у вигляді грошових коштів, майна або будь-яких інших матеріальних благ, пільг або переваг», на сьогодні все ж існує[190].
О.А. Вагін стосовно ст. 290 КК РФ пише, що предмет цього злочину характеризується збірним поняттям «хабар», яке трактується досить широко. «Хабар» може включати в себе не тільки гроші, цінні папери, інше майно, але і різні вигоди, причому в основному майнового характеру[191], тобто він допускає, що предметом хабара можуть визнаватись і певні вигоди немайнового характеру. Але які саме вигоди немайнового характеру можуть визнаватись предметом одержання хабара, О.А. Вагін не уточнює.
Зазначу, що окремі вчені вважали і вважають нині, що предметом хабара мають визнаватись і послуги нематеріального характеру. Зокрема, М.П. Кучерявий писав, що під предметом хабара розуміється все, чим підкупляється службова особа або що дається їй у винагороду за вчинення чи не вчинення в інтересах того, хто дає хабар, будь-якої дії по службі[192].
Нині ж, враховуючи згадувані роз'яснення ПВСУ, предметом хабара в певних випадках за конкретних обставин повинні визнаватись і вигоди немайнового характеру. Підстави для такого висновку дає і законодавче визначення предмета хабара в ч. 1 ст. 368 КК — «в будь-якому вигляді». Таким чином, законодавець не обмежує предмет хабара лише вигодами майнового характеру. М.І. Мельник також звертає увагу на те, що буквальне тлумачення терміна «будь-який», що вживається у ст. 168 КК (мається на увазі КК 1960 р.) стосовно предмета одержання хабара, дає підстави для більш широкого тлумачення цієї ознаки складу злочину одержання хабара[193]. Разом з тим, враховуючи позицію ПВСУ і більшості вчених з цього питання, предметом хабара мають визнаватись будь-які вигоди саме (лише) майнового характеру, коли або має місце «збагачення» особи за рахунок одержаного хабара, або ж її уникнення від несення в повному обсязі чи частково матеріальних затрат на оплату придбаних нею товарів, наданих їй послуг чи виконаних на її користь робіт. При цьому необхідно чітко провести межу між майновим (матеріальним) і немайновим (нематеріальним) характером отриманої службовою особою вигоди.
186
Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. — Киев: Наукова думка, 1978. — С. 241.
187
Дудоров О.О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за одержання хабара. Автореф. дис… канд. юрид. наук. — К., 1994. — С. 11.
188
Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. — К.: Парламентське вид., 2000. — С. 80.
189
Мельник М.І. Корупція — корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії). Моноірафія. — К.: Юридична думка, 2004. — С.338.
191
Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации: расширенный уголовно-правовой анализ с материалами судебно-следственной практики / Под общ. ред. А.П. Новикова. — 5-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство «Экзамен», 2006. — С.812.
192
Кучерявый Н.П. Ответственность за взяточничество по советскому уголовному праву. — М: Госюриздат, 1957. — С. 64.