Проектами законів не передбачається доповнення КК статтями, якими б передбачалось кримінальна відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень. Натомість пропонується прийняти окремий Закон „Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень", якими пропонується визнати: пропонування або давання хабара посадовій, службовій особі державного органу або органу місцевого самоврядування; підкуп особи, яка не є посадовою, службовою особою державного органу або органу місцевого самоврядування, але виконує надані законом владні повноваження; комерційний підкуп. Покараннями за такі діяння передбачаються: накладення на юридичну особу штрафу; заборона займатися певним видом діяльності; ліквідація суб'єкта господарювання. Такий підхід авторів проекту названого Закону щодо відповідальності юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень, на мій погляд, є зваженим, обґрунтованим і відповідає ст. 26 Конвенції ООН проти корупції, згідно з якою за умови дотримання правових принципів Держави-учасника відповідальність юридичних осіб може бути кримінальною, цивільно-правовою або адміністративною.
В цілому можна констатувати, що в Україні здійснюється серйозна робота як по вдосконаленню антикорупційного законодавства з метою приведення його у відповідність із положеннями ратифікованих Україною міжнародно-правових документів, так і по посиленню реальної боротьби із корупційними діяннями, їх попередженню. Свідченням останнього є розгляд питань стану фінансово-бюджетної дисципліни в державі та заходів щодо посилення боротьби з корупцією на розширеному засіданні Кабінету Міністрів України 22 листопада 2006 р.
П.П. Андрушко,
професор кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, професор
Розділ І. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності
Глава 1. Об'єкт злочинів у сфері службової діяльності
§ 1. Загальнотеоретичні положення щодо поняття “об'єкт злочину”
Питання про безпосередні об'єкти конкретних злочинів, видові та родові об'єкти окремих груп злочинів, як і про те, що є об'єктом злочину взагалі, та про співвідношення понять «об'єкт кримінально-правової охорони», «об'єкт злочину» та «об'єкт злочинного посягання (впливу)» були, є і, очевидно, будуть залишатись одними з найбільш спірних у теорії кримінального права. Вирішення концептуальних положень щодо поняття об'єкта злочину обумовлює і вирішення питань про родові, видові та безпосередні об'єкти окремих злочинів та їх груп.
Власну позицію з питання про поняття об’єкта злочину в тій чи іншій мірі висловив (оприлюднив), очевидно, кожен вчений в галузі кримінального права, оскільки об'єктивно це і має бути, зокрема, при кримінально-правовій характеристиці будь-якого складу злочину, Передбаченого в Особливій частині Кримінального кодексу України (далі по тексту — КК). При цьому, залежно від мети і характеру досліджень і публікацій, одні з них просто висловлюють свою позицію щодо об'єкта того чи іншого складу злочину, зокрема в науково-практичних коментарях до конкретних статей Особливої частини КК, інші — обґрунтовують свою позицію критикою позицій з цього питання інших дослідників. Останнє особливо характерне (властиве) дисертаційним та монографічним дослідженням, а також навчальним посібникам з питань кримінальної відповідальності за окремі (конкретні) види злочинів, передбачених Особливою частиною КК.
Необхідність (чи то вимушеність) висловлювати власне розуміння (визначення) поняття об'єкта злочину або взагалі, або об'єкта конкретного злочину чи певних груп злочинів обумовлюється традиційним (класичним) підходом до кримінально-правової характеристики (аналізу) юридичних складів злочинів за їх елементами (системно-структурними складовими частинами): об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона, суб'єкт, зокрема при тлумаченні та науково-практичному коментуванні змісту їх ознак.
У теорії радянського кримінального права найбільш поширеною була точка зору, що об'єктом злочину є суспільні відносини[1]. Окремі дослідники проблеми об'єкта злочину вважають, що ця теорія була домінуючою в теорії радянського кримінального права і залишається такою в теорії кримінального права України. Зокрема, А.А. Музика пише, що висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, є загальним для науки українського кримінального права, хоча трапляються й інші, досить оригінальні погляди (А.А. Музика робить посилання на позицію П.С. Матишевського і Є.В. Фесенка та С.Б. Гавриша) на дану проблему[2]. Таке твердження, очевидно, є дещо неточним, оскільки щодо поняття об'єкта злочину багатьма вченими висловлювались раніше і висловлюються нині також інші думки, Окремі вчені об'єктом злочину називали інтереси[3], інші — суспільні відносини як цінності[4], треті — як суспільні відносини, так і окремі їх структурні елементи. Так, А.В. Кузнецов писав, що об'єкт злочину — це суспільні відносини, інтереси та суб'єктивні права громадян, що їх виражають, та суб'єкти цих відносин[5]. Суспільні відносини визнаються об'єктом злочину багатьма вченими і нині. Зокрема, В.Я. Тацій, детально розглянувши висловлені в літературі погляди з цього питання, робить категоричний висновок, що, по-перше, безпосереднім, так само як загальним і родовим об'єктами можуть бути лише суспільні відносини, а не будь-які блага і цінності, а спроби підмінити суспільні відносини, які виступають об'єктом злочину, будь-якими іншими соціальними явищами («елементами суспільних відносин», їх «матеріальним вираженням», тим, що стоїть за безпосереднім об'єктом; «умовами нормального функціонування соціального встановлення», що охороняються кримінальним законом, та ін.), є помилковими (необґрунтованими), і, по-друге, що безпосередній об'єкт злочину і об'єкт кримінально-правової охорони — це одне й те саме. У той же час, вважає В.Я. Тацій, поняття «безпосередній об'єкт злочину» і «об'єкт злочинного впливу» розрізняються між собою: безпосередній об'єкт злочину — це ті суспільні відносини, які поставлені під охорону кримінального закону і які тому є елементом складу злочину, а об'єкт злочинного впливу — це конкретно порушені відносини[6].
1
Див., напр.: Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. — М., Госюриздат, I960; Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. — М.: Госюриздат, 1963. — С. 169; Курс советского уголовного права (Часть Общая), Т. 1. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. — С. 282; Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. — С. 59.
2
Див.: Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. — К.: «Логос», 1998. — С. 25. Я.М. Брайнін також писав, що погляд, що об’єктом злочину є суспільні відносини, е в соціалістичній науці кримінального права загальновизнаним. Див.: Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину. — К.: Вид. Київського ун-ту, 1964. — С.69.
4
Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. — М.: «Юридическая литература», 1975. — С. 50.
5
Кузнецов АВ. Уголовное право и личность. — М.: «Юридическая литература», 1977. — С. 72–73.
6
Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. — Харьков: «Выща школа», 1988. — С. 92; Він же. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник — Харків: УкрЮА, 1994. — С 66–69; Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Київ — Харків: «Юрінком Інтер», «Право», 2001. — С.99.