-- Зараз складемо план дій, чи вранці?
-- Які в нас варіанти? Припасів у нас обмаль, ми можемо йти тільки туди, куди мені дозволить намисто, а ці тіньові істоти можуть напасти на нас в будь-яку мить від заходу сонця до світанку.
-- Все буде добре. Ти вижила в Таготі. Виживеш і тут.
На його обличчі промайнула думка.
-- Я щойно зрозумів, в мене не було шансу запитати тебе, що трапилося з полум‘ям.
-- В мене немає бажання зараз про це говорити.
Я не хотіла заглиблюватися в деталі. Як не дивись, вбивство батька – дуже особиста річ.
-- Як скажеш, -- він зітхнув. – Я йду на розвідку. Відпочинь трохи.
І зник в лабіринті.
Я придушила позіхання, зібгала ковдру, щоб використати як подушку. Я розташувалася так зручно, як це можливо на холодній кам‘яній підлозі, вмостилася до сну, якого так розпачливо потребувала.
Була глибока ніч, коли я різко прокинулася. Я оглянула темну кімнату, намагаючись визначити, що мене розбудило. Якусь мить я вдивлялася у вогонь, що догорав посеред кімнати, і в Хольгрена, який хропів з другого боку. Я знов закрила очі.
Прокидайся, маленька злодійко, я хочу тобі дещо показати.
Полум‘я. Я зітхнула.
-- Чого тобі? – прошепотіла я.
Як я сказав. Хочу тобі дещо показати. Ходи.
Невеличке золоте полум‘я вигулькнуло в повітрі в мене над головою і поплило в напрямку коридору.
-- Сподіваюся, це щось добре, -- пробурмотіла я, і встала зі свого імпровізованого ліжка.
Я пішла за полум‘ям, що погойдувалося, по коридору, завернула за кут, тоді по ще одному коридору, якого я не пам‘ятала, щоб бачила по дорозі сюди. Звідти воно повело мене вниз по вкритих пилюкою сходах.
Сходи йшли вниз і вниз. Нарешті вони привели у довгу, високу кімнату з викривленими колонами. Полум‘я зупинилося біля підніжжя сходів. В другому кінці кімнати були прості дерев‘яні двері, десь два метри висотою і метр шириною.
Мені далі не можна. За цими дверима відповіді на багато з твоїх запитань.
Щось було не так. Успішний злодій покладається на свої інстинкти. Ці непоказні двері мене дуже непокоїли.
Властиво, за ними немає нічого небезпечного для тебе. Але є багато чого… неприємного. Те, що ти відчуваєш, нагадує пляму, залишок з минулого. Здавалося, що Полум‘я дійсно почувається незручно.
-- Може просто скажеш мені, що там? Таким чином ми обоє уникнемо неприємностей.
Не можу. Ти мусиш побачити на власні очі. В цих залах тебе не спіткає жодна кривда.
Я зробила останніх кілька кроків вниз у кімнату і пішла до дверей. Мені вже набридли таємниці й загадки. Я потребувала відповідей. Коли я наблизилася до дверей, волосинки на потилиці спробували вилізти зі шкіри. Практично весь підземний лабіринт випромінював магію, але те, що знаходилося за цими дверми було чимось цілком іншим.
Мене починали гризти щоразу більші сумніви в тому, що я робила. Я продовжувала йти. Починав наростати певний тиск, спочатку ледь помітний, немов дружня рука, що намагалася повернути мене. Через кілька кроків я йшла проти сильного вітру. Ще кілька кроків і я намагалася протиснутися крізь кам‘яну стіну. Я стиснула зуби й закрила очі, робила один невеличкий крок за іншим, напружуючи всю свою незначну силу. В ту мить, коли я збиралася здатися, опір зник.
Я відкрила очі. Переді мною стояли двері: прості, неприкрашені, безпечні. На них навіть замка не було. В мене не було інструментів, щоб дослідити їх, але я як могла оглянула раму і кам‘яну плитку навколо неї, в пошуках ознак присутності систем тривоги чи пасток.
Більше ніщо не охороняє двері. Можеш заходити.
-- Гадаю, доведеться повірити тобі на слово.
Я поклала руку на ручку, повернула і штовхнула двері. Полум‘я мало рацію. Всередині було багато чого неприємного.
Розділ 5
Думаю, її можна було назвати тронною кімнатою. А ще її можна було назвати бойнею, чи мавзолеєм.
Кімната мала десь дванадцять метрів довжини й десять метрів ширини, з низькою стелею, була оброблена блідим мармуром. Вона була освітлена блакитним полум‘ям з чотирьох жаровень, по одній в кожному кутку. Стіни, стеля і підлога були забризкані старою, засохлою кров‘ю. Підлога була встелена висохлими трупами.
Тіла були спотворені, їхні сухі обличчя моторошно схожі в своєму виразі агонії… чи може екстазу? Древні наряди, які вони носили, були вкриті чорними плямами від велетенської кількості засохлої крові. Посеред кімнати знаходилося низьке підвищення, на якому стояло крісло, повернуте до мене високою спинкою. З протилежного боку кімнати більшу частину стіни займала пара подвійних, оббитих бронзою дверей. Оце і все, за винятком залишків потужної магії, від яких кров стигла в жилах.