-- Цікаво, що він з тобою зробить? Він закинув сітку на богиню, а спіймав хитру злодійку. Які шанси на таку невдачу?
-- Як на мене, надто великі. Що він зробить, якщо мені не вдасться уникнути його?
-- Використає тебе. Якимось чином поверне хід подій на свою користь. Я був у цьому мастаком. Навіть більшим ніж в чарах, це було моїм справжнім Мистецтвом; використовувати інших, щоб вони виконували мою волю. Коли ти немічний, то навчаєшся цього доволі швидко. Щоб вижити, потрібно змусити або переконати інших виконувати твої розпорядження.
-- Чого він хоче? Навіщо йому Атагос?
-- Він хоче влади, дорогенька. Його пожирає прагнення влади. Всі його дії можна сміливо пояснювати цим мотивом.
-- Отже, Атагос дасть йому владу. Як? І за що?
-- Щодо як… він може просто використати її, як інструмент своєї волі. Ти можеш уявити собі богиню смерті на свободі, вільну від обмежень Та-Агота? Як вона виконує розпорядження Тіні? Але я гадаю, він потребує її для іншої мети.
-- Якої іншої мети? І чому ти так думаєш?
-- Щодо навіщо, я не можу сказати з певністю. Може він розробив альтернативний ритуал, щоб вкрасти природжені вміння Атагос. Або це може бути мета, про яку я не подумав. Тисяча років дають нові можливості й нові знання. Я знаю його прагнення, а не його думки.
-- Чому ти думаєш, що Атагос потрібна йому для чогось іншого, а не щоб перетворити її на зброю? Я вже бачу, як вона одноосібно нищить армії, підкорює народи. Чого варті аркебузи Хольгрена в порівнянні з нею?
-- Він в такій самій пастці, як я, дорогенька. І не має впливу на широкий світ. Він прикований до того місця, де я повинен був відродитися як бог. Йому недостатньо відправити посіпак у світ – він прагне бути вільним так палко, що тільки немічний може його зрозуміти.
-- А, гадаю, я трохи його розумію.
Я прагнула тільки одного – повернутися додому. Бути вільною від цього тисячолітнього сплетіння інтриг, божевілля і одержимості. Вони не мали зі мною нічого спільного. Тільки боги знали, як я в це вляпалася.
-- Несповідимі шляхи богів, -- сказав старий, немов прочитавши мої думки. – Але для мене очевидно, що ти тут з якоюсь метою, і то вкрай важливою. Я твердо переконаний, що це має щось спільного з Королем Тіней. Тебе обрало Полум‘я.
-- Що саме це означає? Я сита цими таємницями по горло. Скажи мені.
-- Якщо я ребро монети, то Полум‘я і Король Тіней – протилежні сторони. Все що в мені було доброго перейшло до Полум‘я, а все погане – до Тіні. Полум‘я намагається прогнати темряву. Тінь прагне поглинути світло. Полум‘я обрало тебе своїм інструментом.
Я засміялася.
-- Може я не хочу бути нічиїм інструментом. Нікому це в голову не прийшло?
-- Знаряддя не обирає, яка рука його триматиме, чи як його будуть використовувати.
-- Я нічиє не знаряддя, старий. Ні, якщо я зможу щось вдіяти.
Він мовчав, тільки не зводив з мене своїх блискучих очей.
-- Є ще щось, що я повинна знати? Як Полум‘я збирається знищити Короля Тіней?
-- Я не знаю їхніх думок, тільки загальні плани.
-- Тоді, думаю, мені краще звернутися до першоджерела.
Я почала пробиратися серед трупів до виходу.
-- Що ти збираєшся робити, дорогенька? – Вигукнув він, коли я відчинила двері.
-- Те, що в мене виходить найкраще. Виживати. І я тобі не дорогенька.
Він засміявся.
-- Ще одне, злодійко. Ти зіграла в мою гру і за це я винагороджу тебе невеличкою додатковою інформацією: я не змушував Атагос зраджувати брата. Це вона звернулася до мене. Цікаво, які загадки ти зможеш розгадати з допомогою цієї подробиці?
Його сміх переслідував мене, коли я вийшла з кімнати.
Полум‘я чекало на мене біля підніжжя сходів. Я крокувала до нього, по дорозі готуючись випустити на нього зливу грубих слів. Перш ніж я почала, воно приголомшило мене власними словами.
Король Тіней починає напад. Потрібно поспішати. Воно полетіло вгору по сходах, я помчала за ним.
-- Ти казало, що це місце безпечне! – важко дихала я.
Я казало, що звідси можна втекти, в певному сенсі. І дійсно можна.
-- Тоді чому ти дозволило нам заспокоїтися? Ми з Хольгреном могли бути вже далеко звідси.
Ти будеш в безпеці тільки якщо знищиш Короля Тіней. Тільки ти можеш це зробити. І тобі потрібно було побачити те, що ти щойно побачила і поговорити з тим, з ким ти щойно поговорила.
Ми вийшли по сходах нагору і Полум‘я поплило по коридору, який, зрештою, привів нас у великий зал з розбитим дахом.
-- Король Тіней? Це твій ворог, -- сказала я. – Ти його і нищ. Я не просилася бути героєм.
Саме тому ти й підходиш. Мерщій.
Я відчула під ногами легеньке тремтіння. Зі стін і стелі почав сипатися дрібний пил. Ми завернули за ще один кут і попереду, десь в дванадцяти метрах над кам‘яною підлогою, знаходився отвір у великий зал.