-- Ну, я ще не зустрічала мага з імунітетом на ніж в горлі.
Звісно. Так трапилося, що в цей момент в мене не було ножа.
-- Давай залишатися на позитиві, поки обставини не змусять нас змінити думку, гаразд?
-- Гаразд. Я буду добре себе поводити.
Коли човен підійшов ще ближче, я зауважила, що жердина, якою постать штовхала його, була втричі більша за мене, і мені трохи попустило, що я не спробувала дістатися берега. А ще я зауважила, що маг – жінка, що мене здивувало.
Справа не в тому, що я ніколи не чула про жінок-магів, але я дійсно ніколи такої не бачила. Вони рідкісні, якщо не рахувати магів крові. В магії крові жінки переважали. До жінок з Нижніх Земель відносилися з додатковою ввічливістю тільки з однієї причини – ніколи не відомо, кого ти можеш образити.
Проте вона не була магом з Нижніх Земель, кривавим чи якимось іншим. Вона була коричнева, як горіх, волосся пряме і темне. Коли вона наблизилася, я побачила, що її очі були коричневими, можна навіть сказати, що чорними. Таке поєднання фізичних рис було настільки ж рідкісним в Нижніх Землях, як лід влітку.
Звідки вона походила, мені було важко сказати. Швидше за все, десь з далекого сходу Драконового моря.
Коли вона наблизилася метрів на п‘ятнадцять, то відштовхнулася востаннє жердиною і поклала її на плоскодонку навскіс, мокрим кінцем на дно човна, а сухий стирчав ззаду, здіймаючись під легким кутом над водою. Вона встала широко розставивши ноги посередині плоскодонки. Наближаючись до причалу, човен сповільнював швидкість. Коли він порівнявся з нами, то рухався зі швидкістю неспішної прогулянки. Десь за пів метра від нас вона зіскочила на слизький, кам‘яний причал, гнучка немов танцівниця, тоді простягнула ногу над водою і зупинила плоскодонку.
-- Доброго ранку, -- промовила. – Я за вами.
-- Хто ти в біса така? – запитала я. Хольгрен цикнув на мене.
-- Пробачте, -- сказала вона з вдаваною сердечністю. – Хтозна, що ви собі подумали. Для початку. Мене звати Руікі. Я тільки здогадуюся, що ви -- це ви. Гадаю, можуть бути інші, що відповідають вашому опису, але це малоймовірно, правильно? Недарма ж ці землі називають Пустими.
Можна сказати, що ім‘я підтвердило мою здогадку про її походження. Воно мало виразний Шаганський присмак.
-- Чого саме тобі треба? – запитала я.
-- Як я вже сказала, я припливла за вами. Якщо не хочете приєднатися до мене, то звісно, що можете блукати самі – але впевнена, ви усвідомлюєте собі всю небезпеку, коли опуститься ніч.
-- Куди ти маєш намір переправити нас, Руікі? – запитав Хольгрен. Як я зауважила, маги схильні розмовляти так у своїй компанії. Вони не скажуть одного слова там, де можна три, і не використають просте слово там, де можуть придумати хитромудре.
-- До мого пана, звісно ж. Я думала – це очевидно.
-- Я клюну на наживку, -- сказала я. – Хто твій пан?
Вона глянула на мене, як дорослий на особливо тупу дитину.
-- Король Тіней, дорогенька. Король Тіней.
Може це й краще, що в мене не було ножа. Я тільки люто глянула на неї. Це не принесло мені великого задоволення.
-- Він прислав мене передати свої найщиріші вибачення за те, як до вас досі ставилися. Вас прийняли за когось іншого.
-- Ти хочеш сказати, він надягнув мені хомут замість Атагос?
-- О. Ви вже здогадалися? – В її тоні вчувалася поблажливість.
-- Таки так, -- відповів Хольгрен.
-- Тоді ви знаєте наскільки небезпечна для мого пана намічена жертва і чому він вважав за необхідне вдатися до тих методів, до яких вдався, щоб заволодіти нею. За той величезний проміжок часу, коли він чекав на неї, повстали й рухнули імперії.
-- Історія турбує нас значно менше, ніж майбутні події, Руікі, -- сказав Хольгрен. – Ти признала той факт, що твій пан не полює на нас. Тоді, що йому від нас потрібно?
-- Король Тіней бажає обговорити з вами певну справу. Вона стосується намиста, яке носить твоя приятелька.
-- Якщо він хоче це прокляте Керфом намисто, то я з превеликим задоволенням поверну його. Більше того, чому б тобі не відвезти його йому? Покажи мені, як його зняти і я відразу віддам.
-- Боюся, все не так просто.
Ніколи не буває просто.
-- Я не можу звільнити тебе від намиста, -- продовжила вона. – Потрібно виконати певні умови. Ходіть зі мною і все проясниться. Король Тіней не бажає вам зла.
-- Ні? Як я жорстоко помилявся. А що робили нападники дві ночі тому, веселилися? А Посланець? Гадаю, вона просто хотіла налякати нас. Будь другом, не бреши нам. В тебе це погано виходить.
-- Як я вже казала, мій пан очікував, що намисто буде в когось іншого. Тіньовики займалися… іншими справами, коли натрапили на вас і побачили, що ти – носій намиста.