Коли все перестало змінюватися, ми стояли на подвір‘ї велетенської фортеці. З трьох боків нас оточували стіни. Четвертий бік подвір‘я, за обсидіяновою брилою, займала масивна арка, за якою знаходилася тільки тіниста пустота. Це був вхід у масивну будівлю, що тягнулася вгору і затьмарювала зорі. Я задерла голову і побачила заморочливу плутанину стін, вікон і карнизів, а високо над ними тонкий шпиль, що здавалося пронизував саме небо. Таку будівлю не могли створити люди.
Вітаю в Шедоуфолі, сказав глибокий, безтілесний голос. Знайомий голос. Це була молодша версія голосу, який належав скаліченій оболонці Короля-Чарівника.
Незабаром до нас приєднається Руікі, продовжив голос. Заходьте, будь ласка, і влаштовуйтеся зручніше.
Я глянула на Хольгрена. Його обличчя було непроникною маскою. Я взяла його під руку і ми пройшли крізь арку.
Кілька місяців тому, коли я увійшла у вичарувані Хольгреном ворота в Тагот, то відчула певний дискомфорт. Цим разом все було зовсім інакше. Це не була біль, а так наче за долю секунди кожну частку мого тіла розібрали, вивчили, обнюхали, спробували на смак і склали назад. Все закінчилося ще майже до того, як почалося. Коли я пройшла крізь арку в кімнату, то відчула бажання закричати, яке зникло перш ніж я встигла виконати його.
Кімната була звичайною світлицею з каміном в кутку, в якому мерехтів невеличкий вогонь. Біля нього стояли два м’яких крісла. Я озирнулася на арку, тепер вона була розміром з нормальні двері. За ними не було видно нічого, крім тіней.
Перепрошую за певні незручності, але такі міри економлять час. Тепер я знаю хто – і що – користується моєю гостинністю. Вітаю, Амро, обранице Полум‘я. Вітаю, Хольгрене, воскреслий магу. Сідайте, будь ласка. В нас є що обговорити.
Я підвела Хольгрена до крісел, допомогла йому вмоститися і сіла сама.
-- Може приєднаєшся до нас? – запитала я. – Я волію бачити з ким розмовляю.
Твій партнер був набагато ближче до правди, ніж тобі здається, коли жартував про черево тварюки. Замість того, щоб бути з вами в кімнаті, буде ближче до правди сказати, що я і є кімнатою. Хоча, якщо вам зручніше, я можу створити своє втілення.
-- Гадаю, не має значення. І сумніваюся, що для Хольгрена є якась різниця. Хоча, я думала, що загалом вам, злим чувакам, подобається змушувати людей почуватися незручно.
Тобі ніколи не спадало на думку, що кожен так званий герой – це лиходій з чиєїсь перспективи? І як в кожному рівнянні, зворотне також вірне.
Я чесно відповіла.
-- Я не схильна заморочуватися на таких речах Я швидше практична особа. Намагаюся не допускати, щоб поважніші проблеми відволікали мене.
Полум‘я в каміні захиталося, затанцювало і з нього вийшов чоловік середнього зросту. Він був голим, і лисим. Ті самі татуювання прикрашали його череп. Тіні злізали з нього як мертва шкіра і падали як попіл на підлогу біля його ніг.
Він був по-хлопчачому вродливим, хоча його очі були мертвими і не відбивали світла. Мені довелося трохи примружити очі, щоб побачити схожість, але він був молодшою, здоровою версією Короля-Чарівника.
-- Я розумію тебе, Амро. – Він машинально підняв палець і з‘явилося ще одне крісло. Він сів і на щастя, схрестив ноги.
-- Мене теж можна назвати цілеспрямованим, -- сказав він. – Що дає мені надію, що сьогодні ми прийдемо до порозуміння. А ось і Руікі, з почастунком.
Вона зайшла в кімнату через арку, у своїй охровій мантії, з підносом на якому знаходилися фляга з вином і два маленьких кришталевих стаканчика. Вона стала на коліна поміж мною і Хольгреном, з опущеними очима. Від зарозумілого, потужного мага, якого ми зустріли вранці, не залишилося й сліду. Піднос легенько тремтів у її руках, а на верхній губі виступили краплини поту, хоча, не дивлячись на вогонь, в кімнаті було прохолодно.
-- Не зараз, дякую, -- сказала я. Хольгрен похитав головою. Вона встала і позадкувала, відступаючи в дальній кут, де зупинилася з підносом затисненим в побілілих руках. Вона не зводила погляду з підлоги. Чи було це якесь тонке послання з боку Короля Тіней? Якщо він хотів налякати мене, то це не мало сенсу. Я вже максимально боялася його. Я боялася всього. Хоча, я все-таки відчувала дивне співчуття до Руікі, настільки заляканою вона виглядала. Я придушила це почуття. В мене були свої проблеми.