-- Гадаю, не варто витрачати час, -- сказав Король Тіней. – Ти знаєш, що мене цікавить намисто. Ти знаєш, що воно призначалося для Атагос. Давай обговоримо, що я від тебе хочу.
-- Я сказала їй, і повторю тобі, я буду просто щасливою, коли ти забереш своє намисто. Ти будеш щасливим, я буду щасливою, і ми всі повернемося до своїх справ. Не бачу, що тут обговорювати. Просто забери його.
-- У досконалому світі саме це я б і зробив. Але ми не живемо у досконалому світі – поки що, ще ні. Є два способи зняти намисто, Амро. Перший вимагає твоєї смерті.
-- Не скажу, що він мені дуже подобається.
-- Я так і думав. Вже тільки це повинно зробити альтернативу приємнішою.
-- А яка альтернатива? – запитав Хольгрен.
-- Амра повинна повернутися в Тагот і повісити рабський ланцюг на шию тій, для кого він призначався.
-- Давай я поміркую вголос, -- сказала я. – Ти створив намисто, але не можеш зняти його?
-- Ні. Я тільки керував створенням рабського ланцюга. Сам я його не робив. Якби так було, ми б не вели зараз цієї розмови, ланцюг би повністю підкорився моїй волі.
-- Можна поцікавитися, хто його зробив? – запитав Хольгрен.
-- Герцог Виборзький. Талановита людина, враховуючи його обмеження.
-- А. Зрозуміло. Дякую.
Мені хотілося встати і походити. Я стрималася.
-- Отже, ти можеш або прикінчити мене і знайти когось, хто знов відвезе намисто в Тагот – гадаю, це не твій улюблений варіант, бо ти б тут не розпинався перед нами – або я сама повертаюся в ту пекельну діру і змушую Атагос приміряти його.
-- По суті так. Я контролюю творіння Герцога настільки, що можу переорієнтувати його фокус і дозволити тобі повернутися в Тагот.
-- Все це звучить правдоподібно. За винятком того, що як не крути, мені гаплик. Минулого разу я вижила чисто випадково.
-- Ти винахідлива, Амро. Щось та придумаєш. Або й ні. Чесно кажучи, мене це не хвилює, лишень щоб Атагос наділа ланцюг.
-- Простіше кажучи, це не твоя проблема. А якщо – чисто гіпотетично, сам розумієш – я відмовлюся йти?
Він посміхнувся, проте посмішка не дійшла до очей. Вони залишалися темними вуглинками.
-- Запевняю тебе, твоя смерть не буде гіпотетичною. І все одно ти віднесеш намисто на місце його призначення. Повір мені, навіть смерть не завадить тобі виконати мою волю.
-- Пробач за такі слова, але звідки я родом, мертвий – це мертвий.
-- Руікі. Будь така люб‘язна і покажи нашим гостям, що я маю на увазі.
Мені не сподобалося, як це прозвучало.
-- В цьому немає потреби, справді. В мене багата уява.
-- Я вважаю, що ніщо так не мотивує, як наочний приклад.
Руікі поставила піднос і підійшла ближче, на відстань витягнутої руки. Вона й далі не зводила погляд з підлоги. Повільно вона почала стягувати мантію через голову. Показалися витончені щиколотки, тоді зграбні, м‘язисті литки, в світлі вогню темна шкіра сяяла як полірована мідь. Поділ мантії піднявся вище, показалися коліна і стегна, зграбні й підтягнуті, як в танцюристки чи акробата.
Вище від паху її тіло змінювалося з мрії майже кожного чоловіка на кошмар. Коли вона стягнула мантію через голову і дозволила їй впасти на підлогу, я з хворобливим інтересом втупилася в її рани. Маг вона чи не маг, ця жінка на мала права ходити, штовхати плоскодонку чи навіть дихати.
Щось вирвало величезні шматки з її тулуба. Її частково випотрошили. Слизькі від крові кишки – а вірніше, залишки кишок – лежали скручені в заглибленні над стегнами, тільки Керф знає, що за сила їх там утримувала. Вся плоть з лівого боку живота, від ребер до пупка, зникла. Я бачила, як виглядали кінчики хребців нижньої частини хребта, помаранчеві у світлі вогню. Грудна клітка виглядала не набагато краще. Хтось проламав її і вирвав частину величиною з кулак, відкривши потріскані ребра і синяве, пульсуюче серце.
-- В минулому Руікі намагалася перечити мені в певних справах, -- сказав Король Тіней. – Вона навчилася мудрості покори. Правильно?
-- Так, пане, -- відповіла вона.
-- Можеш одягнутися і залишити нас.
-- Дякую, пане. – Було неможливо приховати полегшення в її голосі. Вона похапцем натягнула мантію, проте вийшла з кімнати розміреним кроком. Видно її пан не схвалював поспіх.
-- Ти повернешся в Тагот, Амро, і натягнеш намисто на богиню смерті. Якщо тобі вдасться вижити, то бажаю тобі довгого життя. Наші справи буде завершено. Є ще якісь запитання?